У дитинстві все видається яскравішим та простішим. Дружба з однолітками, ігри у подвір’ї та радощі від буденних речей у житті. А що, як дитинство минає під звуки градів, крики сусідів та в постійному страху за завтра?

На жаль, українцям тепер і книжки про таку реальність читати не треба – вона постала на порогах будинків. Проте в який особливий спосіб жахи війни сприймають діти? Та чи дійсно абрикоси зацвітають уночі?

Нумо розбиратися у книжці від української журналістки Олі Русіної!

Війна як вона є

 2014 рік, Донбас, прифронтове місто. Устим проживає першу теплу пору свого життя під час війни. Частина однокласників роз’їхалися. Навіть його друг Женя поїхав з родиною шукати мирного життя у Харкові.

«Устимові завжди було цікаво, що робиться у класному журналі з тими дітьми, що переїхали посеред навчального року, як-от Женя. Їх викреслюють? Чи їхні імена залишаються вписаними, просто їм перестають ставити оцінки, ніби вони стали учнями-привидами?»

Єдина втіха хлопця у цей нелегкий час – песик Жменька та загублений у безкрайньому просторі українського неба ворожий безпілотник Ел.

На долю героя випадає чимало випробувань: адаптація до нових реалій, прогулянка тільки біля дому у разі, якщо треба буде бігти у бомбосховище, та щоденні смерті містян.

Фабула проста: донести читачу дитяче світосприйняття війни та усіх її наслідків на психіку десятирічки. Але чи вдалося це зробити Олі Русіній?

Устим – хлопчик, яким можна пишатися?

Вагомий плюс книжки у її реалістичності. Пейзажі типово східні, воєнні: розруха, страх, бажання забратися геть, розпач та нарешті нелегкі рішення, наслідки яких оцінять лише у перспективі.

Устим – звичайний хлопчик, дитина війни, який не знав, що таке гради (лише про погодне явище) та як відрізнити тип ракети за звуком. В його картині світу були, як зрештою в кожного із нас, більш нагальні питання: друзі, навчання, сім’я та ігри біля шкільного подвір’я. Навіть новий член родини, собака Жменька – наслідок воєнних дій, оскільки тваринку врятували українські бійці.

Словом, життя Устима ділиться навпіл, проте не настільки різко та контрастно, як у ситуації із дорослими.

Безпілотник Ел: беземоційна машина для вбивства чи вірний друг?

Ще одним провідним персонажем у нашій історії є безпілотник Ел. Ворожі війська запустили його в небо для розвідки, однак той заблукав. Аж потім зрозумів – він на українських позиціях.

Безпілотник – свого роду збірний образ такої собі «простої» людини, яка не до кінця розуміється на тому, хто несе відповідальність за усі жахіття війни. Втім, навіть у випадку з машиною, поєднанням мільйонів крихітних металевих деталей, ми можемо бачити його внутрішню трансформацію та ріст під впливом обставин.

А це, як на мене, найголовніше у кожній книжці. Особливо для школярів, які тільки набувають базового життєвого досвіду.

Порадити чи пропустити?

«Абрикоси зацвітають уночі» – історія, в якій кожен із нас, на жаль, пізнає себе так чи інакше.

Можливо, в образі турботливої матері, яка на перше місце ставить безпеку своїх дітей. Можливо, у тітці Устима, яка вимушена втікати з окупованого міста, але все одно не втрачає життєвого оптимізму. Не виключено, що й головний герой, Устим, зрезонує вам найбільше.

І хоча історія Олі Русіної призначена для середнього шкільного віку, я вважаю, книжка має певну багатошаровість, тому може бути цікавою і для ширшого кола аудиторії.

Чи варто комусь утриматися від читання? Так, якщо ви досі важко зживаєтеся із новими реаліями або не готові проходити знову через схожий досвід героя із книжки.

Для решти «Абрикоси зацвітають уночі» – абсолютний маст-рід, який викрадає серденько та змушує виділяти окремі місця у книжці улюбленим маркером!