Поезія – унікальний феномен. Вчасно і доречно підібрані вірші мають дивовижну силу: вони здатні притлумити душевний біль, надати сили, розпалити у тобі, здавалося б, згасле бажання жити і творити.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі поезії Мар’яни Савки, які наповнені водночас і меланхолійними акордами, і цілющими, життєствердними мотивами.

***

Так, наче все, що спалено на дим,

Вертається з вітрами. Сиве око

Ще блимає над обрієм блідим.

І марить місто спокоєм. І соком,

Терпким і сильним, повниться трава

З асфальтових вибоїн. І над нами –

Чиясь долоня, тепла і жива,

З блакитними – крізь пальці – небесами.

***

Чорно-біла світлина. Сонячний день.

Навіть посмішки мають тіні.

Це фіксація ніжності, де

Сірі очі насправді сині.

***

стіни, що затуляють чотири сторони світу,

усе ще не дім.

струни, напнуті на гриф,

усе ще не музика.

і серце, в якому любов не живе,

неживе.

***

Дитино, колись ти відчуєш, що вже за спиною

Немає нікого, на кого б обпертись могла.

А ті, хто плечима тебе підпирав, як стіною,

Тримають тебе, як раніше, – крило до крила.

***

Лишу тобі вина. Ковтни собі терпкого.

Лишу сліди долонь на бутлевому шклі.

Ще будуть стиглі дні. Не буде лиш такого,

Бо кожен, кожен день – єдиний на землі.

***

перегорни покреслений листок

знайди у кризі відігріту лунку

коли стоїш за крок до порятунку

зроби ще крок

***

Над нами ангели-експерти

на той предмет, коли пора…

Бог є любов, яку не здерти.

Хіба що з шкірою з ребра.

Сідає сонце й устає.

Бог є любов. Отож ти є.

 

(*із поетичного планувальника Мар’яни Савки «Мій квітучий рік»)

Унікальність поезії ще й в тому, що кожен може знайти у ній власні сенси, символи, підказки… І хай ці поетичні рядки дають нам наснагу рухатися вперед, допомагати іншим, Любити та Вірити, кожного дня і повсякчас!