Різдво — щорічне нагадування нам про початок Шляху і про відсутність його завершення. Про те, що любов — вона попри все. Про те, що коли хоч раз на рік випадає нагода попрацювати замість ангелів, підмінити їх у час виробничого цейтноту — це щастя…

Збірку короткої прози сучасних українських авторів знову мають змогу тримати у своїх руках читачі улюбленого Видавництва Старого Лева. Уже традиційні різдвяні антології занурять вас в історії сміху, радості, затишку, пам’ятування і підведуть до найбільшого, найважливішого зимового свята —Різдва.

Історії різні, як різнокольорові пацьорки на різдвяній зірці, але всі вони важливі, захопливі, цікаві.

— Теплі зустрічі з подругами в переддень Різдва. Затишні розмови з колежанками, які завжди підтримають, розрадять, допоможуть порадою та ділом. («Таємний конверт» Надійки Гербіш)

— Тут про речі, які стають символами минулого, атрибутами, що назавжди підтримують спогади, які вросли в пам’ять.(«Святе крісло» Ольга Ренн)

— Про важкість року, сумніви, але і про необхідність їх подолання. («Жаба з мандаринами» Олена Лотоцька)

«Я мушу виграти цю битву з собою за ту мене, яка мені самій колись так подобалася! Чи не мушу?.. Сумніви, що останній рік часто стовбили мене на місці, на цей раз просто плуталися під ногами…»

А ще коли хочеться в ці важкі воєнні часи твердого під ногами — завжди повертаєшся в місце, сповнене любові, хоча іноді воно вже без рідних серцю людей у цьому світі.

«Підкажіть, чим душу полікувати? Тіло — діло наживне. Дурного до голови не брати? Про Бога в серці дбати?.. А Бог про нас дбає? Он яка війна…Та не торгуюся я,діду… не торгуюся, просто думаю. Вірити треба? Треба…»

Та багато інших історій, що допоможуть вам поринути в приємне, хай і місцями щемливе читання. Але неодмінно вам сподобаються ці короткі прозові твори, сповнені теплом, спогадами та атмосферою різдвяних свят.

«Минуле нікуди не зникає, воно ховається у закапелках пам’яті і часом несподівано оприявнюється, нагадуючи про, здавалося б, забуте. Достатньо незначного поштовху, щоб голоси, слова, події, запахи і звуки вигулькнули із глибини прожитих днів» («Голос Дарії Цвек» Галина Вдовиченко).