Штучний інтелект (він же ШІ), нові здобутки генної інженерії, клонування; органи, зроблені на 3D-принтері… Ще кілька років, а тим паче десятиліть тому це все здавалося фантастикою, а сьогодні – це наші реалії. Книги Кадзуо Ішіґуро випереджають свій час та пророкують майбутнє, осмислюють складне та суперечливе минуле… Як не перейти межу у застосуванні наукових та технологічних інновацій та не зашкодити суспільству? Автор залишає запитання відкритим, тому читачу буде над чим порефлексувати…  

Інтелектуальних та захопливих вам читань!

  

Людина-феномен

Лауреат Нобелівської та Букерівської премій… Письменник, який у своїх творах передбачає прийдешнє та не страшиться дискутувати на незручні теми, які у суспільстві намагаються оминати. Автор, книги якого перекладені на більш ніж тридцять мов світу, і якими зачитуються мільйони людей по всьому світу. Кадзуо Ішіґуро – справжній феномен сучасності, із неповторним авторським стилем: неспішним, меланхолійним, вдумливим, багатогранним. Його слова потрапляють у саме серце читачів, його історії – залишаються у душі назавжди. 

    

«Клара і Сонце»

Історія переносить читачів у недалеке майбутнє, де штучно створені механізми (роботи) виконують більшість повсякденних задач та задіяні у виробництві. Штучних друзів (ШП) «вершки суспільства» купують нащадкам як іграшки та символ «високого статусу» родини. При цьому, через кілька років роботи-друзі стають підліткам вже не цікавими і опиняються на складі, як брухт, у якого все, що залишилось – це спогади. 

Автор описує майбутнє, у якому самі діти піддаються генетичному удосконаленню, що не завжди проходить вдало. Читач має змогу прожити історію «очима» роботки Клари, яку Ішіґуро, не зважаючи на її «штучність», наділив такими якостями, як чутливість, спостережливість та уважність. Кожна істота прагне мати щось непорушне, на що можна опиратися: Для Клари таким є Сонце, адже саме до нього вона звертається по допомогу, молиться до нього, і його енергія підтримує саму Кларину «життєздатність». 

Унікальну роботку купують підлітці Джозі, яка має проблеми зі здоров'ям; у новій родині Клара дізнається доволі багато нового про світ людей... Хто ж у цій історії виявиться більш людяним: штучно створені механізми, чи ми, люди? 

Ішіґуро виставляє на позір чимало актуальних питань, і не на усі з них дає однозначні відповіді... Автор тривалий час вивчав генну інженерію, тому йому дійсно є що сказати у своїх історіях. 

«Клара і Сонце» – це витончена, неспішна, ніжно-сумовита  книга із меланхолійною тональністю, яка чудово підходить для читання як дорослими, так і тинейджерами. 

Цитати:

1. «Ти віриш в існування людського серця? Я не маю на увазі просто орган, ясна річ. Я висловлююсь образно. Людське серце. Гадаєш, воно існує ? Така собі штука, завдяки якій кожен з нас – особливий і унікальний?»

2. «Клара має стільки унікальних рис... Але якщо виокремити якусь одну, то я б сказала, що це її любов до спостереження і навчання. Мене справді вражає її здатність вбирати й поєднувати все, що вона бачить довкола. Завдяки цьому вона найпроникливіша серед усіх ШП».

3. «Тож я зібралася з думками й заговорила. Я не вимовляла слів уголос, бо знала, що Сонце не потребує слів як таких. Але мені хотілось висловитися якомога чіткіше, тому подумки я квапливо складала докупи слова чи щось подібне до них».

4. «Я не шкодую, що втратила дорогоцінну рідину. Я б охоче віддала ще більше, а то й узагалі її всю, якби від цього залежала твоя особлива допомога Джозі».

5. «Донедавна я не думала, що люди можуть добровільно вибирати самотність. І що є сильніші почуття, ніж бажання уникнути самотності».

6. « – Серце, про яке ви кажете, – це, мабуть, справді та частина  Джозі, яку найважче вивчити, – сказала я. – Це наче дім із багатьма кімнатами».

7. «Щось особливе таки було, але не всередині Джозі, а в тих, хто її любив».

   

«Не відпускай мене»

Щемкий та пронизливий, сумовитий роман, який не поспішає видавати читачам свої секрети: він робить це виважено та дозовано, і від цього у серці з'являється незбагненна туга. Начебто головні герої оповіді – Кеті, Томмі та Рут є близькими тобі людьми, друзями. І відпускати їх – аж ніяк не хочеться…

Дія роману розгортається у альтернативній антиутопічній версії Англії кінця минулого століття. Читач бачить перед собою похмуру школу-інтернат під назвою Гейлшем. Діти-інтернатівці тут живуть, навчаються, займаються творчістю, виростають, закохуються… І тільки з часом починають усвідомлювати, чим вони відрізняються від інших. Яка насправді їхня сутність, природа і «місія». Ця правда сприймається ними як даність. Лише деякі  з них мають у собі сили протистояти системі, шукати шляхи відступу, відтермінування неминучого… Адже ніхто з них не створить повноцінну родину, не народить дитину, не знайде звичайну роботу, не здійснить свої мрії, не зустріне старість… 

Ця історія про клонування, штучність, донорство, мораль та її подвійні стандарти. Про швидкоплинність життя, вагу людської душі та суперечливість поняття клонування. Про те, які ми маємо скарби, але ніколи їх не цінуємо.  Але, найперше, це історія – любові та дружби. Бо без них – не було б ніякого сенсу.  

Цитати:

8. «… Десь під сподом ми залишались саме такими: охоплені страхом перед навколишнім світом, і – хоч як би самі себе за це зневажали – неспроможні одне одного відпустити».

9. «Того дня, коли я спостерігала, як ти танцюєш, я бачила дещо інше. Бачила, як надходить новий світ. Більш розвинений, продуктивний, так. У ньому було більше ліків від давніх захворювань. Це чудово. Але це жорстокий, немилосердний світ. І я бачила маленьку дівчинку, з міцно заплющеними очима, вона притискала до грудей світ минулого і знала в душі, що світ цей неможливо вберегти, вона пригортала його до себе і благала не відпускати її».

10. «Кілька днів тому я розмовляла з одним зі своїх донорів, який скаржився, як швидко зникають спогади, навіть найцінніші. Я з цим не погоджуюсь. Ті спогади, які ціную найдужче, ніколи не тьмяніють».

11. «Я постійно думаю про річку з дуже швидкою течією. І про двох людей, які намагаються триматись одне за одного, триматися з усіх сил, але врешті вони виснажуються. Течія надто сильна. Вони мусять одне одного відпустити, роз'єднатися. Як шкода... адже ми любили одне одного все життя. Але ми не можемо назавжди залишитися разом».

   

«Залишок дня»

Книга-сповідь, історія-одкровення, особистий щоденник дворецького Стівенсона, який все життя був вірний своєму покликанню та маєтку, де працював. Він віддавав всього себе людям, яким прислуговував, і ні про що не жалкує. Чи не приховує чоловік за своєю позірною впевненістю так багато чого невисловленого, непрожитого, нездійсненного? Озираючись і розуміючи, що попереду у нього – лише залишок дня, він несвідомо рефлексує: чи все зробив правильно? Чи важливіший обов’язок за почуття, а гідність – за любов та кохання? Знову Ішіґуро, наче з глибини озера, піднімає на поверхню морально-етичні питання, які споглядаєш, розглядаєш і намагаєшся побачити істину. Особиста драма тут переплітається зі світовими історичними трагедіями, а тиха туга – із легким спокоєм. Для читання довгими зимовими вечорами і для усвідомлення, що якщо у тебе є ще хоч день – то не все втрачено.

Цитати:

12. «Коли тепер згадуєш деякі хвилини, вони, цілком природно, здаються найголовнішими, найціннішими в житті, але ж свого часу вони такими не здавалися».

13. «Який сенс так сильно перейматися тим, що можна було вдіяти, аби скерувати своє життя в інше русло? Безперечно, досить і того, що такі люди, як ми з вами, принаймні намагаються зробити свій маленький внесок у щось велике й достойне. А якщо хтось із нас готовий пожертвувати задля цього своїм життям – це вже причина для гордості й утіхи, байдуже, чим це закінчиться».

14. «Треба перестати весь час озиратися на минуле, а налаштуватися на оптимістичніший лад і старатися якнайліпше скористати із залишку свого дня».

15. «Говорити про «поворотні моменти» дуже легко, але ж їх розпізнаєш тільки потім, коли озираєшся на своє минуле».

16. «Не дозволяйте дурним думкам стати на заваді тому щастю, на яке ви заслуговуєте».

   

«Похований велетень»

Ця історія про минуле, але як тісно вона переплітається із сучасністю! Видимими та, на перший погляд, непомітними нитками. Війна, кривда, несправедливість, забуття… І на такому болючому тлі – особиста історія вже літньої пари – Акселя та Беатрис, які вирушають у подорож, що змінює все.

Важливість колективної пам'яті, знання історії свого народу/країни,  любов й прощення – як константи творів Кадзуо Ішіґуро. Атмосферна й витончена розповідь-казка, філософсько-алегоричний, метафоричний роман із надважливими сенсами. 

Цитати:

17. «… ті почуття, які зараз живуть у наших серцях, схожі на краплі дощу, які все ще спадають на нас із мокрого листя, хоча дощ уже давно вщух». 

18. «Якому богові до вподоби, щоби зло залишалося забутим і непокараним?»

  

«Художник хиткого світу»

Роман про відомого художника, митця, у якого війна забрала найцінніше. У часи, коли найголовнішим здається – переповідати свою історію та зберегти честь (адже історія кожної людини має бути почутою) Оно Масудзі опиняється перед новим викликом. На схилі літ він видає єдину близьку людину, рідну доньку, заміж. Але для цього йому доведеться відректися від того, у що він так довго й свято вірив та переосмислити свої спогади та переконання. 

Надзвичайно потужна оповідь про немилосердність хиткого світу, суперечливість ідеалів, межу між відданістю та зрадою себе самого та свого життєвого досвіду. Болюча, але прекрасна книга про роль та значення митця в історії, особисту трагедію та філософський погляд на світові події через призму поколінь. 

Цитати:

19. «Вірність потрібно заслужити. Надто багато всього в житті чиниться з відчуття вірності. І надто часто люди говорять про вірність і сліпо її притримуються».

20. «Правду кажучи, я не можу пригадати жодного колеги, який би міг намалювати свій автопортрет абсолютно чесно; хай як точно художник намагається відтворити деталі свого відображення у дзеркалі, особистість, яка проглядається на полотні, рідко відповідає тій правді, яку бачать інші». 

21. «Той, хто прагне піднятися над повсякденністю, вирватися за рамки посередності, безумовно заслуговує захоплення, навіть якщо в результаті і зазнає краху через свої честолюбні плани».