«Видавництво Старого Лева» продовжує готуватися до свого двадцятиріччя й ділитися з вами найцікавішими і найзворушливішими спогадами.

Сьогодні ви дізнаєтеся про те, як Старий Лев відкрив представництво у Києві. На мить відчуєте себе частиною редакторської команди, яка працює над новою книгою Юрка Іздрика. Побуваєте на зустрічі з Олегом Сенцовим і зрозумієте, якою кропіткою і цікавезною є робота дизайнера. А ще дізнаєтесь як це — потрапити на роботу у видавництво в передсвяткові дні!

Влаштовуйтеся зручніше — мандрівка спогадами Старого Лева триває!

 

Микола Шейко, директор

Все починалося в 2012 році, коли Мар’яна Савка запропонувала мені співпрацювати з видавництвом. Як менеджер, який кілька років працював гендиректором двох медійних проєктів — «Галицькі контракти» і «Український тиждень», — я зрозумів, що у видавництві все абсолютно чітко і правильно вибудувано. Щоправда, не вистачає амбіцій та сміливості. Отож, моє перше завдання полягало саме в цьому — дати «Видавництву Старого Лева» новий поштовх. А як залучати нових читачів, якщо ти не розповідаєш про себе? Перше, що нам потрібно було зробити — це відділ піару. Друге — представництво в Києві. Так нам вдалось вийти на загальноукраїнський рівень і розвиватися ще стрімкіше.

Ідея відкрити київське представництво реалізовувалася доволі болісно. Видавництво тоді було скромним, а київські запити — дуже великими. Спершу важко було знайти людину, яка могла б це розвивати, тож ми пройшли через декілька етапів, кожен із яких пов’язаний з різними людьми. З часом керівницею стала Олена Геда, від якої я й відраховую історію київського представництва.

У той період почалися перші великі події в Києві. Ми видали книжку «Мама по скайпу» — видання про дітей, які живуть в Україні, а їхні матері — на заробітках за кордоном. Ми представили її також і на Лейпцизькій виставці. А в Києві влаштували велику презентацію спільно з міжнародною організацією міграції, із залученням журналістів і телебачення. Подію відвідав навіть посол Німеччини. Це стало для мене підтвердженням того, що наш вектор правильний. Після відкриття київського представництва ми почали швидко розвиватися, а згодом невеличке приміщення на вулиці Білоруській поволі перетворювалось на магазинчик, тож виникла потреба в іншому приміщенні. Так ми переїхали на Нижній Вал, де з’явився перший повноцінний магазин. З того часу продовжуємо розвиватись і не зупиняємось.

 

Оля Горба, відповідальна редакторка

Найприємніші моменти у моїй роботі у видавництві — коли я однією з перших маю змогу прочитати захопливі історії, працювати з книжками, які потрапляють у саме серденько. З особливим теплом я згадую співпрацю з чудовим українським письменником Ілларіоном Павлюком. Як велика фанатка детективів, трилерів і усього захопливого та загадкового, щоразу, коли Ілларіон пише нову книжку, я з нетерпінням чекаю на той момент, коли зможу поринути в неї з головою і дізнатися усі сюжетні таємниці і перипетії. Пригадую, як Ілларіон надіслав мені рукопис свого роману «Я бачу, вас цікавить пітьма», і я вночі читала його – й мені аж мурашки бігали по шкірі. А потім, після прочитання, ледве стримувалася, щоби не закидати колег спойлерами, і допитувалася усіх, на якому вони місці у книжці, і чим же, на їхню думку, усе це закінчиться.

Також мені дуже пригадується наш благодійний розпродаж 2016 року. Це був один із перших великих заходів від нашого видавництва, в якому я брала участь. Він відбувався в Медіатеці, прийшло дуже багато людей, і та атмосфера дружності, свята і поєднаності в одній справі була неймовірна.

А ще дуже запам'ятовується процес підготовки книжок, який відбувається трохи нестандартно, за межами офісу, наприклад. Дуже атмосферною була підготовка книжки Юрка Іздрика «Інші речі». Юрко приїхав до Львова з купою всякого реквізиту, і ми з ним, Назаром Гайдучиком, нашим тодішнім артдиректором, та Альоною Олійник, верстальницею дорослої літератури, зібралися в майстерні фотографа Сашка Новіцького — і тут почалася магія. Юрко розкладав композиції з різних-інших-речей, Сашко відфотографовував, ми слідкували за процесом і працювали з готовими матеріалами на ноутбуці. Було багато приємних розмов, спогадів, замовлена їжа з МакДональдса — і кілька картоплин фрі навіть стали реквізитом для зйомки й знайшли своє місце на одній з фотографій :)

Одним із найтепліших спогадів є церемонія вручення Премії міста літератури Юнеско 2019 року. Ми з Оксаною Зьобро, Назаром Гайдучиком і Мар'яною Савкою відвідали її і дуже вболівали за наших авторів і перекладачів. Пам'ятаю, як ми хвилювалися, тримали кулачки — перемогу тоді здобули Анна Вовченко і Катерина Калитко. Опісля ми багато говорили, сміялися. Це був один з найгарніших вечорів не тільки за час роботи у видавництві, а й, мабуть, за все моє життя.

 

Анна Шиманська, івент-менеджерка

Я приєдналась до команди Старого Лева на початку грудня — напередодні його чергового дня народження і майже з порогу потрапила на найграндіознішу подію — День народження Старого Лева. Колись відвідувала це свято з родиною, а тут опинилась по інший бік святкування — як учасниця. І це не менш цікаво. Пам'ятаю ранок того дня, коли рано-раненько вся команда стікалась з різних куточків Львова і перетворювалась на один великий організм. Робота кипіла: надувались кульки, розвішувались гірлянди, сніжинки та прапорці, розкладались книги, діставались аквагрим, фарби, олівці та десяток видів паперу для майстер-класів з дітьми. А вже за кілька годин почали з’являтись перші відвідувачі. І разом з ними царство книг перетворилось на царство дитячого сміху, веселощів та щастя. Бо День народження Старого Лева (як тоді, так і зараз) — це щось дуууже гамірне, тепле і родинне — з ароматом кави та свіженьких книг, що витають у повітрі. А ще пісня «Кротенейро» (за мотивами «Хто зробить сніг») та «Миколай бородатий» на ріплеї).

Йдучи на свій перший День народження Старого Лева, я додумалась одягнути досить святковий одяг (бо ж свято таки), а прийшла додому вся у фарбі, клеї та шоколаді після розваг з дітьми. Але це було неважливо, бо в того дня я вперше сповна відчула дотичність до масштабу старлевівського позитиву! Той светрик досі є у шафі (з плямами, що так і не відіпрались), та нагадує про почуття захоплення командною роботою, яке не покидає і досі. 

 

Оля Крук, менеджерка авторського права

Якщо говорити про найбільш особливий момент в роботі, то чомусь перше, що мені приходить на думку — це зустріч з Олегом Сенцовим після його звільнення з російського ув’язнення.

Це був вересень 2019 року, ми готувалися до публікації книги «Маркетер» на Book Forum. Ми розуміли, що поки Олег в ув’язненні, найкраще, чим можемо допомогти зі свого боку — це дати свободу його книжкам, дати можливість Олегу говорити через них з читачами, з усіма, кому була небайдужа його доля. Уявіть собі наше здивування, нашу радість до мурашок по тілу, коли книжка ще була у друці, відділ PR мав уже чіткий план щодо її промоції, а тут вся країна спостерігає, як 35 українців повернулися додому з російських тюрем, а серед них і Олег Сенцов!

На 22 вересня була запланована презентація Олегової книжки, і нарешті він міг особисто її презентувати. А ще перед офіційною подією він мав можливість зустрітися зі своїми видавцями на сніданку в центрі Львова, обговорити наші плани на наступні книги, поділитися враженнями про співпрацю з нами. Скажу відверто, я дуже хвилювалася перед цією зустріччю і в мені вирували неймовірні емоцій: від щастя, що ось вже незабаром я зможу особисто поспілкуватися з автором, до страху, як правильно підібрати слова, щоб випадково не натиснути на щось болюче. Як себе почуває людина, що два тижні тому повернулася до нормального життя після п’яти довгих років в російській тюрмі? Це питання весь час крутилося у мене в голові…

Але зустріч пройшла дивовижно! Не потрібно було підбирати слова, все читалося з поглядів. Олег надзвичайно простий у спілкуванні, світлий, відвертий і лаконічний, а ще в нього чудове почуття гумору! Я дуже добре пам’ятаю як усі емоції можна було передати просто через короткі дружні обійми. Зустріч з Олегом Сенцовим, про яку я стільки мріяла, стала для мене дуже знаковою. Вона зарядила мене такою потужною енергією, таким натхненням і силою, що я відчувала: у мене знову виросли крила!

 

Дмитро Подолянчук, технічний редактор, дизайнер

Привіт, мене звати Дмитро. У видавництві я займаюсь купою цікавих речей: верстаю книжки, дизайную обкладинки, малюю кириличні літери в латинських шрифтах, роблю кольорокорекцію ілюстрацій і фотографій, перевіряю усі файли, що здаються в друк, на відповідність до вимог друкарні.

Я хотів би поділитись історією про те, що мене захоплює найбільше — це шрифти і малювання літер. Напрямок нон-фікшн, в якому я працюю в парі з чудовою редакторкою Оксаною Антонів, на відміну від фікшн, дитячого чи художньої літератури, не такий щедрий на особливі, яскраві чи захопливі проєкти. І насправді більша частина роботи, хоч як би це нудно звучало, досить кропітка, почасти рутинна, змушує тримати в голові одночасно десятки різноманітних моментів і рішень, аби нічого не пропустити і щоб книжка вийшла ідеальною. Проте іноді трапляються дуже цікаві та надихаючі проєкти, над якими працюється легко і невимушено.

Одна з книжок, над якою мені було неймовірно цікаво працювати — це крута і дуже весела картонка про гномиків «Гномики. Факти, міфи, нісенітниці». Окрім дуже класних, дотепних і «ржачних» ілюстрацій авторства Мацєя Шимановіча, в книжці є неймовірна кількість закручених і «живих» рукописних надписів й особливих шрифтів. Як це звично буває, їх майже усі треба було перемальовувати. І що ви думали? В жодному використаному шрифті не було кирилки:) Щоб відтворити надписи максимально наближено до оригіналу, довелось зануритись в море шрифтів і виловлювати звідти поодиноких рибин, які підходили до стилю і форми. Проте більшість із надписів довелось малювати вручну, озброївшись Wacom'ом, і це, мабуть, найцікавіший момент. Кожен надпис на коробках, табличках, футболках, дверях, мухоморах і всяких дивних штуковинах є унікальним і по-своєму особливим, з різним накресленням однієї літери в різних місцях, тож я вдягаю навушники з гарною музикою, натискаю «Play» і уява з фантазією вмикаюся на повну.

Коли створюєш кирилізацію шрифту або малюєш летеринг, мало знати принципи побудови літер. Варто з усією можливою увагою близько придивлятись до самого стилю шрифту, характерних особливостей, родзинок кожного накреслення і до того, як літери починають працювати разом, як вони доповнюють одна одну, гармоніюють і поєднуються, подекуди створюючи цікаві й несподівані ліґатури. Для когось світ шрифтів і літер — непрохідні сплутані хащі, проте для мене це неймовірно цікавий і приємний ліс, в якому іноді можна й заблукати, проте знаходити вихід і цікаві рішення — це завжди виклик, який розпалює цікавість, надихає і змушує щоразу вчитись чомусь новому.