"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
10 питань до Наталії Ясіновської
Цієї весни Старий Лев видав дуже особливу дитячу книгу Наталії Ясіновської «Любов, дідусь і помідори». Ця повість розповідає про тринадцятирічну Олесю, яка справляється з різними клопотами, стосунками із подругами та шкільними проблемами. Але згодом дівчинка дізнається, що її дідусь захворіває на рак… Вона підтримує рідну людину, а всі свої почуття описує в блозі.
 
Читачі цієї книги можуть не лише познайомитися з Олесею та її історією, а й врятувати чиєсь життя — 10 гривень від вартості кожного примірника перераховують до благодійного фонду «Таблеточки» на допомогу онкохворим дітям в Україні.
 
У рубриці «Запитай у автора» в соцмережах «Видавництва Старого Лева» Наталія Ясіновська розповіла читачам усе, що їх цікавить про нову книгу, письменництво, а також переклади іноземних книжок. Пропонуємо дізнатися про письменницю більше із деяких найцікавіших питань!
 
***
Яка улюблена книга вашого дитинства?
 
Наскільки я пам'ятаю, любила книжки Всеволода Нестайка, які мені читали батьки. Зокрема «Незнайомку з Країни сонячних зайчиків». Я добре запам'ятала і назву книжки, і деякі події в ній. Згадала їх, коли перечитувала цю книжку уже своїм дітям.
 
Підкажіть, чи спогади, пригоди та мрії вашого дитинства допомагають у написанні книг?

Так, звичайно. Дитинство впливає. Я пишу книжки для дітей та звертаюся до свого дитинства за тими відчуттями й мріями, і це допомагає. Коли я писала «Лізку Мармизко», то використовувала певні історії та пригоди з власного життя.
 
Як ви зрозуміли, що хочете бути письменницею?
 
Це сталося, коли в мене виникла потреба писати, писати і писати. Зрештою, писала я завжди. У школі — твори, а згодом і оповідання, які давала читати однокласникам, а вони схвально відгукувалися. Пізніше редагувала і писала статті для жіночого журналу. Тож ніколи й не припиняла писати. А коли вже закінчила навчання і згодом переїхала у США, то в з’явилося більше часу. Я стала записувати свої враження від нового життя та різні спостереження. А потім захотілося написати вже не просто блоги, а завершені історії. Так з’явилася перша книжка.
 
Яка головна героїня з ваших книжок схожа на вас за характером?
 
Я вже говорила дещо про Лізку Мармизко, бо деякі її літні пригоди — це мої пригоди. Але найближчою мені все-таки є Олеся з нової книжки «Любов, дідусь і помідори». За складом характеру саме вона мені найближча. Напевне, десь такою я й була у її віці. Такою спокійною, врівноваженою, але водночас і бунтаркою, якщо до цього спонукали обставини. 
 
Персонажі слухаються вас, коли пишете книжки? Чи вони живуть своїм життям?

Часом вони мене слухаються, часом я до них прислухаюся, але власне в такій взаємодії ми і рухаємо історію. Коли вони чують мене, а я їх. Бо персонажі — примхливі істоти. Вони мають своє уявлення про історію. І не завжди ця історія складається так, як ти собі думаєш на початку. Але це добре. Добре, що є кого слухати. Головне, щоб ці персонажі були. Щоб було за ким іти. 
 
Чому ви назвали книжку саме «Любов, дідусь і помідори»
 
Любов, дідусь і помідори — це важливі складові життя Олесі. Любов — це почуття Олесі до дідуся і до інших. Дідусь — значима людина в її житті. А помідори — це така метафора. Нагадування про те, що навіть з малесенької зернинки ростуть-ростуть паростки. Вони міцнішають. Мені здається, що так і Олеся росте. Спочатку вона була не дуже впевнена, але з часом міцнішала і росла так, як її помідори. 
 
Як до вас прийшла ідея перекладати книжки?

Цю історію я колись вже розповідала. Коли моїй старшій доньці було шість або сім років, ми роздивлялися в супермаркеті книжки, і мені одразу стрибнула в око невеличка книжечка з дівчинкою із рушником на голові. Це була четверта книга про Джуді Муді, хоч я тоді не знала цього. Почала її гортати, показала доньці, а коли вона також погортала і сказала: «Хочу», ми взяли цю книгу. Вона прочитала її того ж вечора! Наступного дня ми повернулися і взяли всі книги про Джуді Муді, які були в тому супермаркеті. Здається, тоді було шість книжок.

Саме коли я читала «Джуді Муді», то вперше впіймала себе на тому, що я читала і подумки перекладала якісь фрази. От тоді й зрозуміла, що хочу перекласти конкретно цю книжку. Тому що мені хочеться поділитися. Тому що вона весела і цікава. Тому що хочу, щоб її прочитали і українські дітки також. 
 
Лізка Мармизко обкладинка
Тираж закінчився
Що ви вважаєте найважливішим у перекладі художньої літератури?


Мені здається, що найважливіше — це передати авторський голос. Не спростити його, не ускладнити, не додавати якихось своїх моментів. Передати його максимально наближено, але українською мовою.

Чи важко поєднувати переклади з написанням книжок?

І так, і ні. Часом у написанні власної книжки є певний не зовсім зрозумілий етап, коли я топчуся на місці й дратуюсь через те, що хочеться рухатись вперед, а це ніяк не виходить. Тоді переклад допомагає. Кажу собі: «Ти працюєш. Ти працюєш, людино. Працюєш над чимось іншим, перекладаєш». А десь далеко-далеко потихеньку знаходяться рішення про те, як рухати сюжет власної історії. Тому мені це підходить. Подобається поєднувати або чергувати ці два види діяльності.
 
Але часом буває, що перекладаю велику книгу, як от трилогію «Дівчина Онлайн». І мені вже хочеться писати, але попереду ще пів товстої книжки! І я знаю, що її чекають, а дедлайни вже підтискають. Тоді вже не дуже приємно поєднувати переклад з написанням. Але все це робочі моменти. Насправді мені подобається, що і те, й інше — творчість, схожі види діяльності. Вони дозволяють мозку певним чином переключитися, і в чомусь відпочити, а в чомусь іншому — працювати.

Що ви вкладаєте у слово «щастя»?

Що для мене щастя? Щастя — це коли рідні й близькі здорові. Коли, навіть якщо вони далеко, ти знаєш, що з ними все гаразд. Коли можеш бачитися з рідними й друзями і вам добре разом — оце і є для мене щастя. А ще, щастя — це реалізовуватися. Писати і перекладати книжки. І коли написані та перекладені мною книжки читають. 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage