Нещодавно серію ілюстрованих книг-абеток, що у форматі коротких цікавих фактів розповідають про життя видатних українців, поповнило нове видання – про українську письменницю-модерністку, ранню учасницю феміністичного руху на Буковині, близьку товаришку Лесі Українки – Ольгу Кобилянську. На її сторінках – цікавинки з дитинства Ольги, її кулінарні та культурні вподобання, історії стосунків з іншими відомими постатями свого часу, а також міста та вулиці, якими любила мандрувати авторка. Кілька історій з книги – у нашому матеріалі.

– Ольга називала батька — Татком. «Він працював від рання до вечора, був строгий, поважний, від дітей вимагаючий...». Усім своїм синам, Ольжиним братам, цей «вічно трудящий батько» дав можливість здобути університетську освіту.

– Найкрасивішою чернівецькою вулицею в часи Кобилянської була вулиця Панська (нім. Herrenstrasse), яку почали будувати ще в середині ХVІІІ століття. Пізніше її назвали на честь місцевого румунського політика Янку Флондора, а з 1940 року — це вулиця Ольги Кобилянської. Про вулицю Панську існує багато легенд. Кажуть, що її підмітали трояндами, а візники, які очікували на пасажирів, були освіченими й могли вільно розмовляти кількома мовами.

– «Я родилася року 1863-го, 27 падолиста в малім містечку Ґура-Гумора в буковинських горах», — так написала Ольга Кобилянська в автобіографії. Будинок, у якому вона з’явилася на світ та прожила перші роки життя, донині не зберігся.

– В Чернівцях родина Кобилянських змінила тринадцять помешкань, в яких письменниця не завжди мала можливість творити. І тільки 26 серпня 1928 року Кобилянська стала офіційною власницею будинку на вулиці Одобеску, 3 (сьогодні — Софії Окуневської), який придбала на гроші від гонорарів. Оселилася вона в ньому 1929 року й прожила тут до останніх своїх днів. Сьогодні у цьому приміщенні розташований Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської.

– Кобилянська дуже добре вміла куховарити, мала власні рецепти приготування і споживання їжі, суворо дотримувалася режиму харчування, а готувати їжу їй доводилося упродовж життя для всієї родини. Рецепти, записані від Ольги Кобилянської Оленою Кисілевською, вміщено в книзі «Як добре й здорово варити», яка вперше побачила світ у Коломиї 1938 року.

– Кобилянська була залюблена в кіно, а деякі сеанси відвідувала по два рази. Чорно-біле німе кіно в супроводі музики зачаровувало письменницю. Захоплювалася грою відомої данської акторки Асти Нільсен, тримала в себе її світлину. Кобилянській була близька й зрозуміла її гра «нутром». Любила вона й гру відомої шведської актриси Ґрети Ґарбо. У 20-х роках Кобилянська доклала багато зусиль, аби за її повістю «В неділю рано зілля копала...» зняли фільм на Берлінській кіностудії UFA. Вона переклала твір німецькою мовою, активно листувалася з багатьма своїми сучасниками, зібрала колекцію світлин, які згодилися б у пошуках акторів, але режисери не зацікавилися пропозицією української письменниці.

– Кобилянська ніколи не бачила моря. Воно так і залишилося для неї мрією, яка не здійснилася. Але в багатьох її творах можна прочитати згадки про море. Та все ж Кобилянська мала своє море — «море у пляшці». Справжня морська вода у стрункій пляшці, подарована їй румунською художницею Леєю Прункул з Констанци, зберігається донині в музеї.

– Ольга Кобилянська любила гарні сукні, але в юні роки для неї та її сестри Євгенії це була розкіш. Вона мала мрію — навчитися їздити верхи на коні, та для цього треба було придбати ще й спеціальний одяг — амазонку. Не було меж її щастю, коли мати купила Ользі цю омріяну річ. Амазонка Кобилянської збереглася. І сьогодні справляє враження — завдяки їй ми можемо уявити собі, якою тендітною насправді була письменниця!

– Ольга у своєму житті лише один раз побувала на «великій» Україні. У серпні 1899 року в Києві відбувався ХІ Археологічний з’їзд. Вона отримала запрошення взяти у ньому участь. Леся Українка, почувши про майбутню поїзку, запросила Ольгу заїхати й на Полтавщину та написала товаришці, що вона зможе побачити «вже таку Україну, що “українішої” й нема».

– Ольга Кобилянська любила яблуні, любила дарувати яблука, які рясно родили в димківському саду. «Яблуня» — спершу таку назву мала казка Кобилянської «Пан чародійник», яку вона надіслала Олені Пчілці для публікації в полтавському журналі «Рідний край». Але казку не надрукували, тож вона тривалий час залишилася невідомою для читачів.