Скажу як на духу: їхав до Вінниці на презентацію «Смачної країни» без будь-яких сподівань, навіть дещо розслаблений духовно, бо навіть приблизно не уявляв аудиторію, з якою зустрінуся. Тому діяв за принципом «розслабтеся та отримайте задоволення». І ви знаєте, спрацювало на сто відсотків! Вінниця не просто не розчарувала, а навпаки – приємно здивувала, надихнула та збагатила на нові знайомства, які, здається, мають шанс перерости у подальшу співтворчість.

Олена Павлова, голова «Клубу подільської кухні», жінка активна і беручка, разом зі своїми подругами-однодумцями організували мені справжню карусель позитивних вражень: у садибі Михайла Коцюбинського довелося побачити міський конкурс бороданів під орудою чудового «городського сумашедшего» Олександра Шемета, посудити якість квашених огірків на кулінарному змаганні, побачити сотні банок домашньої консервації, що їх вінничани принесли на фестиваль «Консервативна Вінниця» до музейної комори Коцюбинських, звідки закрутки попрямують до українських захисників на Схід. На додачу послухав жмеринський хор «Надвечір’я», провів автограф-сесію, покуштував звареної тут же у польовій кухні пшеничної каші з м’ясом…

Власне презентація у сусідньому із музеєм ресторані «Прайм» пройшла на одному диханні, тепло й невимушено. Люди ставили запитання, допомагали мені ліпити місцеву страву з кумедною назвою «пизи», а потім дружно її з´їли. На довершення отримав у подарунок від власниці ресторану Інни чудове меню, складене за гастрономічними цитатами з творів того ж таки М. Коцюбинського (чудова ідея, до речі, можна використовувати для решти класиків, усі ж бо десь народилися і у тих місцях є свої ресторації, а писали про їжу чи не всі українські письменники). Від «Клубу подільської кухні» маю інший презент, ба навіть два: один моральний – запрошення до майбутніх кулінарних експедицій у вінницьку глухомань, інший цілком матеріальний – добрячий шмат знаменитого вінницького сала. Смакота, повірте експерту))