0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Таня Малярчук - про «Забуття» у Львові
Таня Малярчук презентувала у Львові одну із найочікуваніших та найяскравіших книжок сезону - новий роман «Забуття». Модерувала зустріч головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка. Говорили про історичну та сучасну лінії роману, про страх забуття, пам’ять, державність, про сутність речей і про вміння йти у майбутнє, пам'ятаючи про минуле. 
 
«Я довго вагалася щодо назви книжки, перебирала у голові сотні варіантів, - розповіла Таня. -  І якось, коли ми зустрілися з Юрієм Андруховичем на одній з літературних подій, до мене прийшла ця назва. Я одразу ж розповіла йому, що нарешті (!) придумала ідеальну назву для свого роману – «Забуття». «Але ж це так банально», - зауважив Андрухович, хоча й додав, що оригінальну назву вигадати для роману зараз дуже складно». 
 
То чому новий роман, який Таня писала довгих чотири роки, має назву «Забуття»? Окрім екзистенційного страху забуття, який переживає кожен письменник, Таня вклала у книгу й історичний приклад забуття колективного. Саме так можна охарактеризувати явище еміграції української інтелігенції у 20-х роках ХХ століття. Мислителі, інтелектуали виїжджали один за одним, рятуючись від хаосу політичних ідеологій, сміючись з більшовизму і мріючи, що за кордоном вони сформують ідею української державності. Чи треба казати, що імена абсолютної більшості із них канули в Лету. Через долю одного з головних героїв роману - мислителя, політика В'ячеслава Липинського - Таня описала забуття цілого покоління. 
 
 
«Ця тема мене навряд чи зачепила би настільки глибоко, якби я не зробила фатального кроку у моєму житті - переїхала в Австрію. Це було імпульсивне рішення, зроблене під впливом почуттів, любові... І лише за рік часу я усвідомила наслідки: що таке для людини мови опинитися не на своїй землі, втратити коріння, відчути кризу ідентичності. Життя за межами України змусило мене шукати її за кордоном, у Відні. І з'ясувалося, що Відень - одне з найбільш українських міст у Європі, бо саме сюди після натиску більшовицького режиму ринула більшість українських політиків, філософів, письменників. Після Першої світової війни тут опинилися близько 50 тис. українських емігрантів (з 500 тис. мешканців міста). У 20-х роках ХХ століття тут видавалося десять українських газет, їх усі я знайшла в архівах і з них, власне, й дізналася про Липинського».
 
Історія політика і мислителя В'ячеслава Липинського - одна з двох сюжетних ліній роману. Друга лінія ведеться жінкою з теперішнього, яка через дослідження минулого шукає шлях до себе і відповідно - шлях у майбутнє. 
 
 
«Липинський - незвичайна людина. Він вражає не лише своєю ерудованістю, категоричністю і принциповістю. Цікавим є й те, що Липинський - поляк за походженням, і, борючись за ідеї українства, він тим самим розчарував свою родину і перекрив собі шлях до чудової кар'єри. Власне, пік його політичного росту припав на 1918 рік, коли у період гетьманату він став послом від України в Австрії. Липинський не вірив в демократію на той час, він був прихильником монархії. Розумів, що для легітимізації Української Державності потрібен ґрунт і вбачав його у продовженні Гетьманату»
 
Письменниця зауважила, що основними проблемами тодішньої інтелігенції було несерйозне ставлення до більшовизму як до загрози (бо «українці як аграрії нізащо не віддали б свою землю у колектив») і політична розрізненість. Зрештою, ніщо не нове в історії й чимало хиб, описаних  Липинським, ми спостерігаємо й тепер.