Після семи років мовчання Софія Андрухович випустила роман "Фелікс Австрія", який привернув велику увагу та шквал позитивних відгуків. Про паузу у творчості та новий роман письменниця розповіла в інтерв'ю ВВС Україна.

Найперше пані Андрухович розповіла своє бачення того, про що її книга.

Софія Андрухович: У мене стільки є версій різних, треба тільки вибрати... Моя книжка - про події, які відбуваються всередині людини, а не про події, які відбуваються назовні. Тому що виникла ідея з певних обставин життєвих, з роздумів, які призвели до відкриття, що кожна людина дуже часто живе у власному світі, сформованому нею.

Я спробувала проілюструвати це історією таких дивних залежних стосунків. З одного боку, це така величезна любов, яка займає для її учасників, для головної героїні, весь світ і простір. А з іншого боку, це любов, яка обмежує і не дає розвиватись. І відбувається вона між двома жінками, які живуть у 1900 році у місті Станіславів, сьогодні - Івано-Франківськ.

Одна з них є пані, вона - наполовину полька, наполовину німкеня за походженням, а інша називається Стефа, і вона - українка, і вона є її служницею. І тому їхні стосунки одразу дуже незрозумілі для кожної з жінок, тому що, одного боку, вони разом виросли, вони обидві не мають матерів, бо матері загинули, коли дівчатка були дуже маленькі. І їхні долі так тісно сплетені, що жінки не розуміють, де закінчується життя і доля однієї з них, і де починається життя іншої.

ВВС Україна: Що саме Вас спонукало до написання цієї книги? Якесь спостереження...

Софія Андрухович: З одного боку, мені хотілося погратися зі сприйняттям читача. Мені хотілося спробувати власні можливості у розповіданні історії. Тому що коли ми читаємо книжки, або дивимося фільми, або слухаємо якісь життєві історії, ми уже наперед ніби вгадуємо логіку розвитку сюжету і передбачаємо фінал. А мені хотілося зробити так, щоби людина була приємно здивована або трошки збита з пантелику, і водночас хотілося і собі зробити цей процес цікавішим і не таким однозначним.

Тому однією з перших моїх ідей був, власне, спосіб цієї розповіді, яка буде час від часу змінюватися і приймати якісь інші точки зору. Якраз на це дуже добре наклалася ідея з фокусами, пов'язаними з фантазією людини, ілюзіями, в яких людина дуже часто живе.

ВВС Україна: Які саме прийоми зробило цікавішим написання для Вас?

Софія Андрухович: Їх було дуже багато... Насправді це був у мене такий перший досвід чогось подібного, ніколи раніше нічого подібного я не писала відразу з кількох причин. Я ніколи не писала речей, пов'язаних з історією, і ніколи не писала вигаданих історій, персонажів, розповідаючи від початку і до кінця, як того вимагає жанр роману.

Тому мені треба було більш-менш серйозно підготуватися відразу і мати перед собою план. Тобто я від початку мусила розпланувати, як будуть розвиватися події, і уже від початку знати, чим буде закінчуватися ця книжка. Але, напевно, особливості мого характеру такі, що коли я знаю все наперед, то мені вже бракує якогось ентузіазму продовжувати ту роботу. І я себе постійно ловила на цьому: я ж ніби вже знаю, що там буде далі, і мені вже нецікаво писати.

І тому я хитрувала сама з собою: несподівано раптом змінювала трошки хід подій. І дуже часто це ставалося якось навіть незалежно від мене. Не тільки в творчості часто буває, що ситуація, коли ти готуєшся до неї, плануєш її розвиток, у відповідь починає диктувати свої правила. І так само з текстом.

Коли ти його пишеш, здавалося б, ти знаєш, про що зараз будеш писати, але дуже часто відбувається якийсь збій, і ти пишеш незаплановані речі, від яких потім відгалужуються додаткові сюжетні лінії або які починають диктувати характер персонажів. Це дуже завжди непередбачувано, і тому дуже цікаво.

ВВС Україна: Чому події відбуваються саме у цей час і в цьому місці? Це ж людська драма, яка могла трапитися будь-де і будь-коли.

Софія Андрухович: Це є і відповідь на питання, чи буде книжка цікава комусь за межами Західної України, Галичини або за межами взагалі України. Мені здається, що сюжет універсальний. Спочатку виникла ця історія, цей задум, а потім вже я придумала, де його розмістити в часопросторі. Тому я думаю, що кожна людина може знайти щось, що буде стосуватися її, дасть її можливості розмірковувати, задати питання, підштовхне до якихось власних відповідей. З місцем і часом хотілося ще більш зробити собі цей процес цікавішим, і тому я подумала, що його потрібно ускладнити.

Якщо я буду розповідати історію про сьогодення і місце, де я живу сьогодні, то мені бракуватиме якоїсь додаткової напруги і складності. Тому я вирішила додати історичного шару і вибрала місто, в якому я народилася.

З одного боку, з ностальгійних причин, тому я буваю там не так часто, як хотілася, і придумала собі таку подорож в часі. З іншого боку, тепер я розумію, що цей сюжет дуже накладається на психологічні особливості галичан чи підданих Австро-Угорщини того часу, коли жінки були схильні до історичних станів. Коли не відбувалося ще нічого настільки важливого в політиці - це було ще за 14 років до початку Першої світової війни, і життя здавалося розміреним і спокійним, і людям було набагато легше вірити у ці бурхливі події всередині.

Насправді, коли я це вже зараз аналізую, то набагато більше цих слів і причин, ніж тоді, коли я просто інтуїтивно відчула, що мені хочеться писати саме так.

Мовне оздоблення

ВВС Україна: Яку роль відіграє мова Вашого роману?

Софія Андрухович: Вона допомагала створити цей світ, дати відчути на смак цей час і обставини. Хоча це все одно мова наближена до сьогоднішньої, це не є повністю стилізована мова того часу, вона - далека від мови того часу. Але ці словечка, ці вкраплення, які я теж, як правило, інтуїтивно підбирала і використовувала, вони просто були якоюсь оздобою цієї картинки або якимись елементами, які додають об'єму, допомагають їй рухатися.

Я знала єдине, що я не буду переобтяжувати і тягнутися до такого повного відтворення тієї мови, тому що це просто непотрібно. Якщо хочеться знайти українську мову, якою вона була в Галичині в 1900 році, то можна знайти в архівах видання або навіть взяти почитати твори Івана Франка або Кобилянської. І приблизно уявити щось більш автентичне.

У мене було інше завдання, я просто хотіла розповісти цю історію і ніби запросити читачів з собою в подорож. Тому я знала, що перебільшувати не варто. І ці слова є декоративними елементами, можливо, як і опису побуту, одягу, такі собі присмаки, які допомагають повірити на короткий час у правдивість розказаного.

ВВС Україна: Ви робили якесь дослідження, коли готували цю книгу?

Софія Андрухович: Це теж відбувалося паралельно з писанням. Перший час я присвятила дослідженню, а потім все писала досліджуючи і досліджувала пишучи. Це був дуже злитий процес, в мене не було чіткого графіку.

Сім років мовчання

ВВС Україна: Ваша книга зустріла дуже схвальні відгуки критиків? Чи були Ви готові до такого успіху?

Софія Андрухович: Чесно кажучи, ні. Для мене це, з одного боку, причина для дуже великої радості, а з іншого боку - обставина, яку не так легко переживати, тому що я не була настільки до цього готова. І, пишучи, я долала багато своїх внутрішніх проблем, пов'язаних зі страхом писання, з невпевненостями, і тому вже сам факт того, що я цю книжку закінчила, зробила і побачила, що вона мене переконує, тобто відчула задоволення, що я її закінчила, - сам по собі цей факт був для мене великим подарунком.

Тому реакції, які я отримую тепер, є якимось фантастичним бонусом, що я дотепер не можу оговтатися. Насправді я пов'язую це не так з перевагами чи плюсами цієї книжки, не тільки з ними, а й з ситуацією політичною в країні. Люди дуже втомилися психологічно постійно переживати цей стрес і потребують нових тем, щоб відпочити, відволіктися, згадати, що існує не тільки війна, політика і весь цей страх, але й література і розваги.

Я дуже щаслива, що мені вдалося на деякий час допомогти якимось людям відпочити.

ВВС Україна: Ця книга була написана після тривалої перерви?

Софія Андрухович: Сім років. Якось так склалося. Настав момент, коли мені довелося свідомо прийняти рішення, пов'язане з подальшим напрямком у житті.

Писання було у мене з найранніших моментів життя, тому що в якомусь сенсі я почала ним займатися, копіюючи батька, і повністю не усвідомлюючи власної відповідальності і всього, що пов'язане з цим. Настав такий момент, коли стався злам, і треба було пережити багато моментів, пов'язаних з цим вибором.

З іншого боку, були життєві моменти: я завагітніла, народила дитину, займалася іншими справами, перекладала книжки.

ВВС Україна: Чи важлива для Вас премія Книга року ВВС і чим?

Софія Андрухович: Важлива. Дізнавшись, що моя книжка бере участь в конкурсі, я відразу впіймала себе на відчутті "втекти кудись і заховатися". В якомусь сенсі я зробила це після виходу попередньої книжки. Тобто те, про що я щойно говорила.

Після виходу "Сьомги", коли виникло дуже багато уваги до мене, уваги різного плану, а "Сьомга" була таким процесом індивідуації, сприйняття власної особи, і вона сама по собі була дуже болісною і ризикованою. І коли я отримала багато реакцій на неї, то це було більше, ніж я могла витримати на той момент психологічно, і я просто втекла. Це теж відповідь на питання про сім років мовчання.

І зараз я почала відчувати щось подібне. Одна справа, коли ти робиш те, що тобі подобається, і проходиш якісь свої внутрішні процеси з цим пов'язані. І інша справа, коли річ зроблена, і ти її готовий відпустити і думати про щось наступне, а вона починає жити своїм життям. І навколо неї починають відбуватися якісь процеси, книжка отримує багато відгуків і виявляється, що це є якісь непередбачувані зміни в погоді, які бурі, які заважають рухатися. І Книга року ВВС для мене дуже важлива як можливість навчитися рухатися далі, незважаючи на різні погодні умови.

Я хочу не втекти, а доброзичливо сприймати все те, що відбувається зі мною, незважаючи на те, наскільки це складно чи просто.

ВВС Україна: Хто Ваші улюблені автори і як вони на Вас впливають?

Софія Андрухович: Якщо говорити про роман "Фелікс Австрія", то на нього впливали автори, які походять з однієї групи моїх улюблених авторів.

Перед початком написання я кілька років дуже пристрасно і з великою насолодою читала британських сучасних авторів. До них належить Кадзуо Ісігуро, британський письменник японського походження (він один з найулюбленіших), його вчитель Малкольм Бредбері, Маргарет Етвуд - авторка, яка мене схвилювала кількома своїми романами, які можна назвати історичними.

Ще Ієн Мак'юен з його знаменитим романом "Спокута", за яким був знятий фільм. Мене надихнув цей підхід, коли йдеться про дуже маленьку деталь, яка повністю змінює життя кількох людей. І деталь ця пов'язана із сприйняттям маленької дівчинки, яка, наскільки могла, зрозуміла картинку, яку спостерігала з вікна. І оскільки в неї не вистачало життєвого досвіду, вона потрактувала її в певному ключі і потім вплинула на долі інших.

Дар'я Тарадай

ВВС Україні