Поетичні новинки весни: щотижня по добрій збірці віршів
Павло Коробчук, Читомо
Не люблю починати щось зі слова «навдивовижу». І не буду. Тож, багатою на поетичні новинки виявилася цьогорічна весна.Фактично, в цій добірці представлені тільки книжки, що вийшли в березні та квітні. Травневі збірки ми просто фізично ще не можемо тримати в руках. Тому уявіть приблизно такий темп: одна добра поетична збірка виходить в Україні один раз на тиждень. Навдивовижу)
Після трагедій на Майдані та війни на Сході України, що триває, у нових віршах українських поетів ми бачимо сплеск накопичених, неможливих до минулорічного зламу емоцій. Хоча, тенденція до воєнних віршів дещо вщухає, й натомість відчувається пересичення смертями, зброєю, болем. Тому весна-2015 в українській поезії – це й відгомін війни, і спроби пригадати, що таке світло і ніжність. Ніби змінити зимове важке взуття на легше, весняне. Окремо хотілося б зазначити про загальне зростання якості оформлення книг. Видавці охайніше й відповідальніше підходять до розуміння візуального й тактильного облаштування поетичних видань.
Сергій Жадан. «Життя Марії» (Книги XXI)
«Життя Марії» – чи не найсильніша емоційно серед поетичних збірок Жадана. Дещо інакша від попередніх: атмосферою, тематикою, настроями. Солдати, розбомблені будинки, дезертири, сумні жінки, зброя. В його поезії зараз нема місця іронії. Менше стало об’ємних образів, бо в час війни – не до вигадування образів. Зате стало більше чоловічих міцних емоцій, більше життєвості. Взагалі, Жадан став максимально життєвий, максимально природній. Книга як серце, з якого випульсовується біль і любов.
У мене вже кілька років є дивне порівняння розвитку творчості Жадана. Цей розвиток мені асоціюється з сушкою бодібілбера, з її фінальною частиною. Спершу спортсмени сплять, качаються і багато їдять. А перед змаганнями вони скидають зайвий жир. І в кілька останніх днів спеціальними дієтами борються за кожен міліметр рельєфу на пресі. Жадан уже кілька років знаходиться в цій стадії ідеального підсушення, коли видно усі рельєфи його поезії, коли вона мускулиста, здатна піднімати такі тягарі, які іншим не піддаються, і водночас дивуєшся, як все це легко й просто йому вдається!
Також особливістю книжки є те, що Сергій вперше за свою творчість виступає як фотограф – в книзі є його світлини, зроблені під час поїздок на деокуповані території Донбасу. + бонус – 20 перекладів поезій Чеслава Мілоша.
Дмитро Лазуткін. «Червона книга» (Книги XXI)
Зараз війна – однозначно ключова тема української поезії. Навіть для такого ліричного й спортивного поета як Лазуткін вона стала наразі найважливішою. Дмитро їздив на Донбас підтримувати бійців, зазирав у їхні обличчя. Він знає, як це – відстоювати свою територію. Про це – перша частина «Червоної книги».
Друга частина – передчуття війни, пророчі настрої, хвилювання й тривогу. Третя частина – своєрідний вихід на поверхню – до проміння, до ніжності, насолод і усмішок. Структура книги каже нам – скоро на нас чекає щось кардинально інакше – дуже приємне і світле. Дмитро парадоксально вміє суміщати в собі й мужність і надзвичайну ліричність. Болюча, але чуйна, сумна, але гаряча книжка.
Мирослав Лаюк. «Метрофобія» (Видавництво Старого Лева)
Друга книга віршів Лаюка буде не менш об’ємна, не менш яскраво оформлена, не менш сильна, ніж перша. А навіть більше. В книжці – багато природи, рослин, тварин, релігійності, неурбаністичних персонажів. І сонетів, бо Лаюк чи не єдиний молодий поет, який активно використовує цю форму віршування.У поезії Лаюка мені не вдається знайти слабких місць. Просто коли його читаєш, то розумієш, що він саме це й хотів сказати, і він це каже впевнено, переконливо, виправдано. Деякі тексти, якщо взяти окремо, можуть не вловлюватися як самодостатні, але в контексті циклів віршів, якими любить писати Мирослав, картинка стає цілісною. Його вірші часто водночас й іронічні, і серйозні.
Книга увіллється також і в середовище художників, адже її оформила відома художниця Жанна Кадирова. Окрім оформлення Кадрової, у «Метрофобії» буде оригінальна задумка самого Мирослава, але не спойлимо до часу обов’язкового придбання збірки)
Олег Коцарев. «Цирк» (Крок, 2015)
З роками Коцарев не припиняє дивуватися дрібницям, і з простих ситуацій вміє виокремити й виростити цілі історії, веселі й драйвові, такі, що не налазять на голову, і такі, що потім не вилазять з неї. Вірші сподобаються людям, які шукають тотальної життєдайності й грайливості, сплеску усмішок, інтересних парадоксів. Його нова книжка видається найціліснішою з усіх його попередніх. І, здається, найсильнішою. Раджу.
Світлана Богдан. «Той, Хто бачить мене» (Електрокнига, 2015)
Світлана, попри свою дитинність і усмішку, – має найчіткішу серед молодої поезії ритмічність. Кожен її вірш – ідеально ритмічний, без синкоп, пауз і неточностей. За цим дивно складну роботу з текстами.
Щось є в цій книзі від хіппі. Щось – від інтровертних розглядань простору і навчання бути в цьому світі. Щось – від пошуків та знаходжень любові, такої теплої, ніжної і вмиротвореної. І образи – чіткі й об’ємні.
Юлія Стахівська. «Verde» (Смолоскип, 2015)
Вірші Стахівської – концентрат, який доведеться читати трішки повільніше, ніж інших поетів у цій добірці. Бо в одному рядку – відкриття, в іншому – одкровення, в третьому – приємність. І так – вся книга. В певний момент читання здається, що перегорнути сторінку в цій книзі, – це почути шелест рослин, почути, як звучать її вірші. Настільки поезія авторки – обличчям до обличчя з читачем.
Прочитаний вранці вірш із цієї книги – як шматочок цукру, покладений в рот. Він розсмокчеться тільки під вечір.
Григорій Семенчук. «MORE» (Видавництво Старого Лева, 2015)
«MORE» — друга збірка Семенчука, літератора, музиканта, програмного директора ГО «Форум видавців». До неї увійшли як суто поетичні тексти, так і написані для гурту «DrumTиатр», основними учасниками якого є Григорій та Юрій Іздрик. Дух Іздрика взагалі відчувається у всій книзі – він її художньо оформив. Також окраси текстам додають фотографії Олександра Насаленка, яких на 80 сторінках збірки я нарахував аж 22, вони гарно сенсуально переплітаються з віршами.Семенчук пише дещо розхлябано, кострубато. Але це не негативна ознака стилю, навпаки. Тут добре порівняти його манеру письма зі стилем одягу, що називається кежуал. Його вірші – це коли ти вдягнений недбало, але модно, сміливо, але ненав’язливо, і головне, що такий одяг носити зручно.
Він пише й чуйні, позірно спрощені вірші про любов, й нахабні – про патлатих на районі, й загравальні – про субкультури та легкі наркотики, й іронічні, але болісні – про Україну та інший патріотизм. Загалом, Семенчик читається на контрасті – його поезія і клубна, і водночас тяжіє до класичного вираження.
Юрій Завадський. «Таксист» (Крок, 2015)
Завадський – явище в українській літературі. Він пише впевнено, незважаючи та не, що навіть для підкованого читацького ока його вірші можуть бути складними, незрозумілими. На те й існує авангардна поезія – вона кусається саме тоді, коли ти її пробуєш погладити за шерстю.
Дивини у віршах Завадського виникають в неочікуваних місцях. І це ті тексти, для яких важливо йти вглиб, хоча б на мить торкатися сутностей, вони – це складносурядні зі складнопідрядними конструкції, будівлі, але в них завжди є вхід. Головне – знайти вихід.
Томаш Деяк. «Колискова Кусто» (Крок, 2015)
Деяк видає другу книжку. Він довго йшов до неї – має за плечами виступи на десятках фестивалів, багато пише, і, що важливо, з кожним роком виглядає все кращим і кращим поетом.
Також він займається музикою. І це відчутно в текстах – ритмічність, гнучкість, внутрішня мелодика. Томаш – все-таки романтичний. Все-таки інтимний. Все-таки – дуже ліричний. Переконаним романтикам ця книга точно сподобається).
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно