0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Поетична бесіда з Мирославом Лаюком
Чільне фото - Тетяна Давиденко
 
Весна набирає обертів, а ми продовжуємо у рамках нашого поетичного березня прочиняти двері до таїнства метафор й епітетів, рим і ритмів, слів і смислів – до поезії життя і творчості. Наш сьогоднішній співрозмовник – автор поетичних збірок «Самому стати світом», «Осоте!», «Метрофобія», минулорічного роману «Баборня», що увійшов до короткого списку «Книга року BBC–2016», лауреат численних літературних конкурсів, серед яких премія «Смолоскип» (2012) і премії «Коронація слова» (2012, 2013) – молодий поет, прозаїк і драматург Мирослав Лаюк. Письменник, для якого чимало важить композиційна цілісність його книжок, відданість творчості, потреба «жити тим, про що пишеш». Людина, яка має свій часом прямолінійний, часом іронічно-скептичний погляд на світ і речі у нім.
 
Якби ви не стали письменником, то…
 
Став би якимось інженером – фізика, геометрія і креслення були моїми улюбленими предметами у школі. Став би підприємцем і технологом – маю ідею сирного комбінату, де виготовлятимуть вурду і бринзу, а також сирні коники.  Став би ще кимось. А може, і колись стану. Але це не змогло б бути якоюсь перепоною, щоб писати.
 
Поезія – натхнення чи робота?
 
Поезія – це поезія. Вона супроводжує мої натхнення і мою роботу, більшість віршів я пишу випадково, без ритуалів, без ручки і паперу. 
Ви пишете тому, що…
 
Хочу й можу, мушу.
 
Звідки народжуються слова?
 
Мовленнєві центри мозку дають сигнал апаратам вимови, органам аудіювання, органам письма – і народжуються слова :) Але деякі слова майже тактильні. Деколи здається, що вони  просто таки тиснуть у вуха, торкаються повік, ніздрів, перетинок між пальцями. 
 
Чи вірите в те, що слова лікують?
 
Так. Можу навіть розказати один рецепт: беремо три ложки розторопші, одну таблетку «Цитрамону-Форте», три з половиною лікувальні слова, заливаємо півлітрою спирту, настоюємо три дні, а потім п'ємо по 20 крапель перед сніданком – всі хвороби як рукою зніме. 
 
Кого б назвали своїми «поетичними вчителями»?
 
У мене було багато літературних вчителів. Але найголовніший вчитель для поета – це форми життя: деформації й закономірності простих предметів, неоднозначність людських вчинків і непердбачуваність емоцій.
 
Чи є щось, на що здатна поезія, але не спроможна проза?
 
Для мене поезія була завжди важливіша за все решту. Але як і поезія здатна на те, на що не здатна проза, так і проза здатна на те, на що не здатна поезія. Як поезія здатна на щось, на що не здатна музика, так і музика здатна на те, що інженерній механіці й не снилося. Не бачу сенсу в якихось тут ієрархіях. 
 
 
Три книжки, якими можете себе охарактеризувати.
 
Варіант відповіді А: 1) «Осоте!»; 2) «Метрофобія»; 3) «Баборня».
Варіант відповіді В: 1) Біблія – книжка, яка навчила мене розказувати історії, довіряти історіям і зовсім їм не вірити; 2) «Фауст» Ґете – книжка, яка дала мені відчуття, що немає значення, як всі решта трактують якийсь факт, – дуже цінно, як бачиш цей факт саме ти; іноді твоя помилка цінніша, ніж дублювання правоти іншими;  3) Червона книга – книжка, яка навчила мене, що все минуще; а також – що людина здатна деяким минущостям додати трохи довжини.  
 
Для багатьох людей творчих професій особливе значення має їхній робочий простір, який чимало може розказати про свого господаря. Опишіть ваше робоче місце.
 
Моє робоче місце – це моя голова. Більшість ідей приходять під час будь-якої іншої діяльності – наприклад, не встигаючи на зустріч, розглядаючи людей у метро, уві сні, на танцях – записувати вірші можу будь-де – комп'ютер, диктофон, сірникова коробка. Пишу дуже швидко. Один з найважливіших моїх віршів я записав на сірниковій коробці із зображенням вусатого козака. 
 
Зазвичай читач ототожнює ліричного героя і автора. Наскільки багато у ваших віршах вас самих?
 
Це все я. Усе, що проходить крізь мене, стає мною. Навіть якщо це трагедії й радощі інших людей, інші люди, історії країн, країни. Проблема в тім, що поезія – не зовсім моя власність, бо це сукупність всього, що спонукало мене народитися там, де я народився, прочитати й пережити те, що я прочитав і пережив, бути в конкретному місці й відчувати конкретну емоцію, говорити тим, чим я говорю.
Три поради, які б дали поету-початківцю.
 
Я сам ще не такий досвідчений, тому можу ословити хіба кілька спостережень.
 
1. Варто осягнути якомога більше поетичних технік. Тільки після цього можлива власна оригінальна творчість, після цього можна їх ламати. Багато хто для заперечення наводить приклад 17-річного Артюра Рембо, який нібито з нічого створив нову поетичну мову. Але я наводжу приклад шарлевільського ліцеїста Артюра Рембо, який задовго до «Осяянь» писав олександрійські вірші.
 
2. Не маскувати порожнечі. Відсутність поетичної думки, непідробної поетичної емоції не сховаєш жодним «герметизмом», мертвотною технічною вправністю, суперфутуристичним експериментом, жодною «богонатхненністю». «Робленість», «шви», маячню завжди видно.
 
3. Жити тим, про що пишеш. Вірш не має жодного значення, якщо він не важливий вам. Вірш не принесе ні задоволення, ні визнання, ні насолоди комусь, якщо в ньому нема відданої частини вашого життя. Поезія – це стікання крові.