Паоло Джордано: «Самотність простих чисел» - у певному сенсі портрет мого життя»
Фото – Книгарня «Є»
У Києві в Книгарні «Є» відбулася перша зустріч українських читачів з відомим італійським письменником Паоло Джордано. Окрім автора, у розмові брали участь директор Італійського Інституту Культури в Україні Анна Пасторе та заступник головного редактора «Видавництва Старого Лева» Катерина Міхаліцина. Модерувала зустріч журналіст Тетяна Терен. Говорили про книжки Паоло Джордано, які нещодавно вийшли у ВСЛ в українському перекладі Андрія Маслюха – «Самотність простих чисел» та «Чорне і сріблясте».
Як зізналась Анна Пасторе, твори Паоло Джордано справили на неї незабутнє враження: «Я вражена самими текстами Паоло, героями його книг. А найбільше - чуттєвістю цих образів, тим, який слід вони залишають по прочитанню, правдивістю сторінок його книжок. Я б навіть сказала так: кожен рядок, написаний Паоло, буквально дихає правдою».
Сам письменник поділився з гостями зустрічі тим, як народжуються сюжети його романів, образи персонажів та як розвиваються самі історії. За словами Паоло, книжка, а особливо роман, починається не з основної ідеї, яку хочеться передати, а з деталей та уявлень про те, яким цей твір має бути. «Мої тексти починаються з грона деталей, довкола яких крутяться думки, - казав письменник, - вони починаються з туманного уявлення, якими будуть його герої. Наприклад, книжка «Самотність простих чисел» почалася з двох образів, які зародилися у моїй голові, образів двох дівчаток. Я написав про них дві глави і далі не знав, як буде розвиватися сюжет. Але з цих образів, з розуміння того, що потрібно цим двом людям, як би вони поводили себе у тій чи іншій ситуації, народилася та склалася ця книжка».
Твори Паоло Джордано містять у собі його власні досвіди, але, на думку автора, є універсальними. «Самотність простих чисел» - у певному сенсі портрет мого життя, - зізнався письменник. - Я вихоплював якісь досвіди з власного дитинства, власного дорослішання. «Чорне і сріблясте» - це також портрет, але вже інших років. Тут йдеться про людей близько 30-ти, у той період, коли вони тільки починають будувати сім’ю, знаходити роботу, у них з’являються діти. Тож з одного боку, ці книги змальовують мої спогади та світосприйняття, а з іншого - вони є універсальними, як щоденники різних періодів життя кожної людини».
Виявляється, «Самотність простих чисел» могла мати абсолютно інший фінал. «Закінчення книжки – це ніби ти висловлюєш якесь твердження, робиш якийсь висновок про те, що має бути далі, - розповідав Паоло. - Взагалі, будь-яка книжка може мати кілька закінчень. Фінал, якого вимагає сама історія, який є продовженням логіки тексту, або фінал, яке є близьким автору. У моєму випадку, якби я був зрілим і вправним письменником на момент написання «Самотності простих чисел», я б, мабуть, обрав перший варіант закінчення. Але коли я її писав, то був достатньо молодим, і тому вибрав не логіку тексту, а логіку мене як людини. Але зараз, можливо, коли мені вже не 23 роки та я маю інший життєвий досвід, закінчення було б інакшим».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно