Олександр Зубченко: До козацьких берегів
Незабаром у «Видавництві Старого Лева» вийде друком перша частина історичної трилогії Олександра Зубченка «Перемагаючи долю» ‒ пригодницький роман про часи козаччини, захопливої боротьби за власне життя та долю батьківщини. Олександр Зубченко розповів, що лягло в основу роману, поділився, чого прагне від цієї книги і розкрив таємницю наступних двох частин трилогії.
- Олександре, за професією ви державний службовець. Яку роль відіграє письменництво у вашому житті?
- Це унікальна можливість створювати нові світи! Коли письменник пише твір, він формує образи, сюжет, має можливість керувати дійовими особами, але все це для того, щоб показати людям свій внутрішній світ, свої прагнення, інтереси, донести до читача ті ідеї, які його хвилюють. Посмакувавши цю можливість, я, мабуть, захворів надовго, хоча почав досить пізно.
- Раніше ви писали поезію. «Перемагаючи долю» - це ваш перший прозовий твір? Що підштовхнуло до написання роману?
- По-перше, я давно мріяв, що з’явиться такий історичний роман, який заманить читача до тих історичних козацьких берегів, які, на жаль, досить мало описані. Мене завжди вражав той факт, що діти захоплюються чим завгодно – ковбоями, індіанцями, Гаррі Поттерами, але мало хто згадує про козацтво, про Січ Запорізьку, про ту героїчну минувшину, яка, однак, ілюструє сьогоднішнє життя, тому може бути підказкою для вирішення сучасних проблем. Тому, коли вперше прочитав в Інтернеті, а це було майже 10 років тому, інформацію про літературний конкурс «Коронація слова», то одразу ж промайнула думка про написання такого роману. Одночасно в думках промайнула фабула роману.
Однак минуло декілька років, доки я почав втілювати в життя свою задумку. Для цього довелося опановувати прозовий стиль, бо до цього я займався лише віршуванням. Багато допомоги я отримав від художнього керівника гурту «Козацькі забави» Андрія Вереса під час роботи над лібрето мюзиклу «Колода». Він давав дуже компетентні поради щодо дійових осіб, діалогів тощо. Коли я почав писати перші рядки, на мене наче згори зійшло те натхнення, яке формувало інтригуючи сюжетні лінії, описи природи, характери дійових осіб. Я не вдавався до детального опису пейзажів, одягу, образів та різних сцен. Намагався передати характери через діалоги та вчинки героїв, від чого роман набув надзвичайної динаміки.
- «Перемагаючи долю» - історичний твір про часи козаччини. Чому обрали саме таку тему і цей період?
- Справа у тому, що історія українського козацтва мене хвилює і вабить з дитинства. Я зачитувався Старицьким, Іваном Ле, Андрієм Чайковським, Андріаном Кащенком. Вони описували найвизначніші події в історії українського народу, часи перемог, але про тяжкі часи поразок під час визвольних воєн згадували мимохідь, побіжно. Але, на мій погляд, саме вивчені уроки від тих поразок і приводили до перемог. Тому основна дія роману проходить під час повстання Павлюка. Це 1637 рік. До того ж дуже вдало співпало, що в цьому році запорожці разом з донськими козаками захопили у турків фортецю Азов, а цей факт зіграв у творі значну роль.
Ще я хотів відобразити в романі таку тему, як бойові мистецтва. Всі знають про український танець «Гопак», що його елементи дуже нагадують китайське та японське бойові мистецтва. Але є думка фахівців, що це бойове мистецтво дійшло до нас з більш сивої давнини. Тому я побудував сюжет так, що головний герой роману був проданий татарами китайцю, який і навчив його секретам бойового мистецтва. Проте, по прибуттю до запорожців, Іван зустрічається з козаком, який не гірше нього володіє ним, ба, навіть в чомусь краще, бо має вже багатий досвід військових дій, які відточують бойове мистецтво та народжують нові несподівані прийоми.
- Роман досить об’ємний, насичений великою кількістю фактів. Довго працювали над текстом? У чому черпали інформацію, на які факти спирались? Чи мають герої твору реальних прототипів?
- Над текстом я працював більше року… Довелося вивчити та ознайомитись з безліччю історичних фактів за допомогою праць Д.Яворницького, В.Голобуцького, М.Грушевського. Про історичні аспекти життя Туреччини та Китайської імперії дізнавався в бібліотеці та Інтернеті. Хотілося у короткій та захоплюючій формі донести до читача цікаві історичні факти.
В романі присутні реальні історичні особи, які діють в певний відрізок часу, але до історичних фактів примішується і доля художнього вимислу, або й навіть гіпотези, бо деякі історичні факти описані дуже скудно і частково, тому треба було якось пояснити, чому саме так відбулося. Це, наприклад, стосується поразки гетьмана Павлюка під Боровицею, бо в історичному описі зовсім незрозуміло, чому він там з’явився, коли його чекали зовсім в іншому місці. Я намагаюся пояснити, чому так сталося.
Основні герої роману – вигадані особи, але вони взаємодіють з реальними. Цікавий факт: коли вже я описав у романі сотника Максима Галагана (особа вигадана), вивчаючи місцевість поблизу Чигирина, я натрапив на село Галаганівку і одразу ж народився сюжет, в якому сотник героїчно гине десь у цьому місці.
- Чому вирішили написати книгу саме для підлітків?
- Тому, що саме у цей віковий період формується характер та світогляд. Саме у цей період на підлітка діють дуже багато відволікаючих обставин, які можуть повести його у не тому напрямку, навіть до втрати себе, як особистості. Я маю на увазі ту обставину, що проблема алкоголізму і наркоманії досягла цих вікових категорій. Хочу щоб ця книга надихала на зайняття спортом та збереження честі і совісті, як головних чинників, що формують особистість.
- Книга виходить у такий нелегкий для країни час. Чому вона зможе навчити молоде покоління?
- Я сподіваюся, що вона вплине не тільки на молоде покоління, але й на всіх українців, які прочитають її. Вірність обов’язку, вірність товаришам-побратимам, любов до рідного краю та свого народу – ось основні теми, які я намагався висвітлити в романі. Бачу, що у цей складний час є багато патріотів, які не шкодують життя за рідну землю. Саме у цей час важливо стати одним цілим і відстояти свою свободу. Можливо, моя книга в цьому допоможе.
- А чи є у романі місце для любовної лінії?
- Звичайно, є… Це світла історія кохання головного героя та простої дівчини Оксани, яку він зустрічає по прибуттю в Україну. Тяжка доля козачки, яка змушена весь час чекати на свого коханого, що весь час у боях і походах. Але таку долю розділили тисячі і тисячі дівчат та жінок на Україні у той героїчний час і допомагали вистояти своїм коханим у найтяжчі миті життя. До речі, історія цього кохання у романі є зав’язкою сюжетних ліній у романі.
- Ваш роман переміг у «Коронації слова» 2011 року. Що для вас означає ця нагорода?
- Передовсім, це подарунок долі! Ніяк не думав, що так високо оцінять мій перший прозовий досвід. Я довго не міг повірити у те, що сталося. Але ця нагорода надала впевненості у своїх силах і надихнула на написання нових книжок.
- Яку літературу читаєте самі?
- Люблю, як і раніше, історичні романи. Захоплююсь Генріком Секевичем, який дуже цікаво описує в своїх романах пригоди тодішньої шляхти, а ще цікавіше, сприймати точку зору польського письменника на події в Україні 17 століття. Люблю фантастику, але не «фентезі», що стало модним в останній час, а вдумливу та філософську на кшталт Станіслава Лема. Зрештою, читати майже ніколи, задовольняюсь запасом прочитаного раніше, а це дуже великий об’єм.
- На вашу думку, які теми є недостатньо розкритими на українському книжковому ринку?
- Я не можу сказати певно, бо треба знати увесь книжковий ринок, а це майже неможливо, тому що потрібно бути експертом у цій сфері. Але може сказати, що спостерігається тенденція до «модного жанру», таке, скажімо, як «фентезі» чи детектив, що мають мінімум повчального, але захоплюють уяву. Проте таких творів, на мій погляд, з’явилося надто багато.
- «Перемагаючи долю» - перша частина трилогії. На що чекати читачам у наступних двох частинах?
- Вже написані ще дві книги про цих героїв. В другій частині під назвою «Козацьке щастя» оповідається про визвольну війну 1638 року під проводом Я. Остряниці та Дмитра Гуні, яка також закінчилась поразкою, не зважаючи на неймовірні подвиги козацьких звитяжців, які описані в романі на прикладі героїв книги. Також невідомо куди зникає Іванова кохана Оксана і побратими на чолі з Іваном після закінчення військових баталій летять по її слідах через Варшаву до Криму. У цьому романі я намагався дослідити душевні перевтілення раніше жорстокої людини, яка, зазнавши горя, осмислює те горе, яке принесла іншим.
Третя книга – «Повій, вітре…» описує період від 1640 року до початку 1648. Це був час двох жорстоких татарських набігів на Україну. Наші герої вже оселилися з сім’ями, сподіваючись на спокійне життя, але доля змусила знову взяти в руки зброю та вже не випускати її. В романі з’являється нова історична постать – Іван Сірко, який в 1646 році, командуючи 2600 козаками, звільняє від іспанців фортецю Дюнкерк. Також оповідається про Богдана Хмельницького, про його дії та думки, що передували початку повстання.
Наших героїв залучають до небезпечної та таємної справи: Іванового брата Юрка та його побратима болгарина Петка, що був з ним у яничарському корпусі, готують до відправки в Туреччину під виглядом яничарів, що перебували у козацькому полоні, щоб з часом вони прижилися в Порті та почали передавати відомості про стан справ в Османській імперії. Хитрим способом це вдається і Юрко, завдяки вдалій легенді та особистим якостям, стає белюком – особистим охоронцем султана.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно