Олександр Зубченко: «Без поразок не буває перемог»
14 жовтня з нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці письменник Олександр Зубченко презентував свій історичний роман «Перемагаючи долю». Захід відбувся у затишній книгарні українського слова «Шабля козака Мамая» у «Мамаєвій Слободі» в Києві. Крім гостей музею на презентацію завітали курсанти Ліцею імені Івана Богуна та студенти Інституту етнопсихології НПУ імені М. П. Драгоманова. Модерувала захід Вікторія Лупенко.
- Розкажіть, будь ласка, про обставини написання твору.
- Мені цей сюжет просто-таки увірвався в голову. А далі почались технічні моменти: я ніколи не писав прози, в основному вірші та пісні, і довелося трохи адаптуватися. Дуже допомогла співпраця із ансамблем «Козацькі забави» і створення лібрето до мюзиклу «Колода». Там якраз довелося попрацювати з образами, з діалогами, з описами природи. І десь 2009 року я написав перший рядок книги і вже не міг зупинитися. Рік її писав по одній-дві сторінки в день, по дорозі на роботу придумував щось собі, а записував вже вдома.
- Якими джерелами української історії Ви користувалися для написання роману?
- Користувався інтернет-джерелами. Зараз оцифровано дуже багато історичної архівної літератури. Проте у ній достатньо протиріч. Наприклад, Володимир Голобузький описує події так, Грушевський - уже по-іншому, Антонович - ще інакше, а Яворницький пише щось третє. Тоді доводиться шукати додаткову інформацію.
Я працюю у Національній академії державного управління при Президенті України. У нас дуже гарна бібліотека і архіви репринтних видань гетьманських листів. По ним можна вже було якось орієнтуватися і вибирати щось середнє між цими історичними описами, формувати сюжет з додаванням деяких своїх ідей, як воно могло би бути. Наприклад, в архіві я прочитав про певний лист, адресований Остряниці Павлюком у час, коли той був оточений під Боровицею. У моєму романі цей лист підмінили агенти польської корони, і саме так я пояснюю, чому Остряниця не прийшов на допомогу своєму побратимові.
- Можливо, інколи художня думка навіть більше роз’яснює певні обставини, ніж підручник. Чи мають Ваші герої прототипи в історії та Вашому особистому житті?
- Є прототипи історичні: козацькі полковники Павлюк, Остряниця, Гуня, Скидан, Богун та інші, які існують у своїх історичних межах. Вигадані персонажі, а їх більше, ніж півтори сотні, віддзеркалюють це все своїми діями, завдяки їм я розповідаю про те, як творилася історія.
Дехто з героїв мають мої риси, деякі жіночі образи – риси моєї матері чи тещі (є там одна дуже вперта жіночка). Взагалі, це інша епоха, і занадто насичувати роман чимось з нашого життя не варто.
- А хто був ваш перший читач?
Я давав читати своїм співробітникам, грамотним людям. Бувало говорили, що там десь якась орфографічна помилка, але частіше я чув: «Що ти наробив! Жінка питає, коли я кину читати і щось по дому зроблю, а я не можу відірватися. Всю ніч би читав, якби не на роботу вранці».
- А як сім’я поставилася до Вашої творчості?
- Рідним читати рукопис я не давав. Вони вважали, що нічого з того не вийде. Вони ж бачать мене як батька, а не як письменника. Коли мої пісні звучали на Майдані, зокрема «Мою Україну» співали «Козацькі забави», коли була прем’єра «Колоди», коли мене запрошували на концерти, вони, звісно, раділи, але не більше. Але коли ця книжка отримала першу премію на «Коронації слова», вони подивилися на мене іншими очима. А теща перша з моєї сім’ї прочитала роман.
- А вона не впізнала свій образ у книзі? У Вас потім проблем не було?
- На щастя, ні.
- Це Ваш перший роман – і одразу нагорода «Коронації слова». Поезія Вам допомагає писати прозу чи навпаки?
- Дуже допомагає. Я себе поетом не називаю – лише автором віршованих текстів, скажімо так. Кожного разу, коли до тебе приходить вірш, і починаєш працювати над словом, то підбираєш кілька варіантів, перевіряєш, чи мелодійно звучить, в риму чи ні, дивишся, як воно читається. Одразу стає зрозуміло, що зайве, що «ріже слух». І цей підхід я застосував і до прозового твору, щоб легко лягало на душу. Думаю, вдалося. Тому хай читача не лякає об’єм, бо роман прочитується досить швидко.
- В одному з ваших інтерв’ю Ви зазначили, що поразки добрі тим, що навчають нас. Для Вас поразка і перемога однаково важливі?
- Однаково. Всі люблять писати про перемоги, але без поразок не буває перемог. Скажімо, якщо взяти цей історичний аспект: Павлюк не зміг перемогти, Остряниця, Гуня не змогли, але вже Богдан Хмельницький, вивчивши ці всі уроки, переміг. У житті так завжди: треба бути готовим до поразок, а перемога сама прийде.
На завершення зустрічі Олександр Зубченко звернувся до присутніх курсантів та студентів: «Коли я писав книжку, я не міг подумати, що в країні будуть відбуватися такі події. Я, чесно кажучи, досить скептично дивився на сучасну молодь. А тепер розумію, ця молодь – справжня, яка навчається, яка воює зараз. І для мене це було відкриття, коли я побачив, наскільки козацький дух живе в нас, які героїчні вчинки навколо відбуваються. Хочу встати на знак пошани до вас – ми у вас дуже віримо».
Фото: Nikita Slobodyan
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно