0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Напиши мені книжку» - егоїстичний проект
Фото - Маркіян Прохасько
 
Авторська колонка Мар’яни Прохасько про проект «Напиши мені книжку» та нову спільну з Софією Андрухович книгу «Сузір’я Курки», що незабаром вийде у «Видавництві Старого Лева». 
 
1. Гори.
 
Було так. Я дивилась. Бачила досконалість ліній, переплетення, поєднання, тонкість і грубість, прозорість осені, графіку осені, стару жінку, копиці, траву, листя, дерева, голість, курей, світло, тінь, колір, яблука, яблука. Я думала про самотність, старість, смерть, красу і невловимість. Я думала про крихкість. Тоді подзвонила Софії й сказала: «Напиши мені книжку про гори, осінь, стару жінку, курей, самотність, старість, смерть, красу і невловимість. Ти мені напиши, а я тобі намалюю».
 
Тому, якщо вам ще хтось каже, що гори надихають, вірте. Це чиста правда.
 
2. Два серця, які доторкаються.
 
На той момент я вже дещо зрозуміла про себе. Про себе і про книжку. Я зрозуміла, що книжка для мене – ідеальна форма. Не тільки для самовираження, а й для комунікації. Я вже встигла побути трохи письменницею і художницею, бо ми зробили з Тарасом першу книжку про кротів. І виявилося, що у просторі й часі є дві точки: момент, коли книжки немає, і момент, коли вона є. І що між цими двома точками відбувається щось, що можна назвати співпрацею, любов’ю, дружбою, близькістю, взаємодією, намаганням порозумітися. Ніколи не відомо, що з цього вийде. Тому це цікаво.  Тому це так дивно, коли з’являється продукт, якась фізична річ, яку можна помацати. Предмет, який має купу сенсів, який вміщує всю мою (і нашу) свободу і відповідальність. Предмет, який своєю появою перетворює мій (і наш) інтимний досвід на універсальний.
 
Як і танго, для якого потрібно двоє, дитяча книжка потребує письменника й ілюстратора. Я захотіла побути лише ілюстратором і спробувати потанцювати з іншими людьми. Письменниками, але не тільки. Як вийде. Заради насолоди.
 
3. Софія.
 
Це природно, що вона перша. 
 
Колись дуже-дуже давно, коли одні діти були малі, а інші ще не народилися, коли Люна була ще жива, а Гави ще не було на світі, і навіть Пепи ще не було, ми всі разом лежали на ліжнику, розстеленому на траві біля нашої (його) гірської хатки. Ми щойно повернулися з ріки, де гралися у мале чудовисько, і літо було не таке нестримне, як у місті. Ми вигадували різні історії і мрії. Софія придумала, що ми з нею маємо написати (вона) і намалювати (я) дитячу книжку про дівчинку Місю, яка живе в горах сама. Вона написала шматок тексту, який досі у мене є. А я пробувала щось малювати. Але мені нічого не вдалося. Бо того літа я ще не знала, що вмію малювати. Того разу я ще боялася. Тоді я ще навіть плавати не вміла. 
 
4. Текст і картинки. Теорія і практика.
 
Хтось каже – текст головне. А картинки це тільки доповнення. Бо мусить бути щось головне. Інші кажуть – текст і картинки однаково цінні. Бо мусить бути рівність. Проект «Напиши мені книжку» - це дослідження взаємодії тексту та картинки, письменника та художника. Це дослідження стосунків двох людей, які погоджуються на співпрацю, і дослідження теми, яку вони обирають. Тільки від цих людей і від їхньої (нашої) здатності комунікувати залежить, яким буде результат, тобто книжка. Чи буде щось головне. Чи буде рівність. Чи нічого не буде.
 
Для того, щоб зробити нашу книжку, ми з Софією робили таке: були разом і були окремо. Разом їздили в гори, потрапляли у різні пригоди, дивились на зорепад, говорили про все на світі, а саме: про любов, самотність, старість, смерть, щастя, красу, невловимість і крихкість, про людей і тварин, про зрілість і юність, про слабкість і силу, про страх і відвагу. І одночасно проживали свої окремі життя. І всі ці наші (мої) досвіди не завжди були веселі, цікаві та захопливі, а часом важкі, болісні й нестерпні. Так невидиме стало видимим. Ну, принаймні частково.
 
5. Андрухович-Прохасько. Постпостмодерн.
 
Ми вирішили не писати на обкладинці наших імен. Зрозуміло чому. Заради гри.
 
6. Роуд-муві. Шикарні жінки.
 
Я хотіла намалювати нашу (мою) книжку не так, як малювала книжки про кротів. Я хотіла, щоб моя нова мова була складнішою, зрілішою і витонченішою. І вперше у моїй (твоїй) книжці з’явилися люди. Намалювати людське обличчя стало головним викликом. І моєю невдачею. Довелося шукати ці обличчя навколо. Обличчя дівчинки і обличчя бабусі. Спочатку я знайшла Устю. Устя має біле волосся, голубі очі, широку посмішку. Устя має шарм. Потім я поїхала на службу в гірську церкву. Я слухала проповідь священика, який вміє обнімати. І дивилась на обличчя жінок, які слухали проповідь. Там я побачила нашу бабцю. Пані Василина каже, що вона є, яка є. Я кажу, що вона світла і гідна. Пані Василина пережовує їжу для свого старого кота, бо він не має зубів. Пані Василина дивиться прямо й безстрашно. 
 
А потім Рита на своєму (їхньому) джипі повезла нас знімати кіно. Я намалювала кадри, Софія розказувала, як має бути, Лєночка фотографувала Устю і пані Василину. Ми по черзі тримали світло і мерзли в руки. А ще ми: сміялися, ночували в готелях, де телевізори ставлять у золоті рами, і в готелях, де гарно пахне деревом, засмагали і пробували, чи достатньо грубий лід на замерзлій ріці, дивувалися людській скупості і людській щедрості, обіймалися зі священиком і сперечалися між собою, чи це нормально. А коли дорогою назад ми їхали купатись у наших басейнах, коли навколо були гори і небо, коли в машині грала не-пам’ятаю-яка музика, коли ми (ви) мовчали і думали про свої прожиті і не прожиті втрати, я побачила коня, який біг перед нами серед машин, а його грива і хвіст розвівались на вітрі. І добре, що ви теж його побачили. Бо іноді дуже важливо, щоб інші бачили те, що бачиш ти.
 
7. Як може бути далі.
 
Може бути так, що наступну книжку мені напише одна з моїх улюблених письменниць. Може бути так, що після неї мені напише книжку один з моїх улюблених нейрохірургів. Може, потім я попрошу когось незнайомого написати мені книжку. Може, ми познайомимося. Може, посваримося. Може, я буду незграбна. Може, хтось розчарується. А, може, втішиться. Може, книжка буде сумна. А, може, весела. Може, вона нікому не сподобається. А, може, сподобається комусь одному. Може, хтось (ти) невідомо чого  захоче написати мені книжку і попросить, щоб я намалювала малюнки. Може, я погоджусь. А, може, відмовлю. 
 
Це все може бути.
Або не бути.
Побачимо.