Вчора відбулося одразу три зустрічі з письменником Андрієм Бачинським та презентації його книжки «140 децибелів тиші». Дві з них у Калуші – у школі, де навчався сам Андрій, та у Калуській школі-інтернаті для слабочуючих дітей, яка стала прототипом школи-інтернату у книжці письменника. І ще одна презентація відбулась в Івано-Франківській Книгарні «Є». Модерувала зустріч письменниця Наталка Малетич.

Калуська загальноосвітня школа №6 для Андрія Бачинського – рідна, а отже і презентація в ній була особлива. Бо дітей цікавило не лише те, про що книжка і як воно бути письменником, а й те, як вчився Андрій, хто з його вчителів ще є у школі, які вікна він побив і яку шкоду ще робив. А ще діти радо розповідали, які саме книжки читають і які мріють написати. До речі, одна з дівчаток, яка вже встигла прочитати «140 децибелів тиші», зізналася, що її улюблений момент той, де головний герой, який не мав друзів, вирішим стати названим старшим братом маленької дівчинки і опікуватися нею.

Зустріч у Калуській школі-інтернаті для слабочуючих дітей була дуже зворушливою. На жаль, діти ще не читали цієї книжки, але от слухали про неї з захопленням, і пообіцяли до наступного нашого приїзду прочитати і поділитися своїми враженнями. Їх захопило те, що у книжці є персонажі, риси яких можна впізнати в тих, хто з ними поруч вчиться і викладає.

А ще вони розповіли чим захоплююся, ким мріють стати – і програмістом, і столяром, будівельником, мамою… І таланти свої нам встигли показати: як за мінімальними рухами обличчя вони читають, що ти говориш. А одна з дівчат, Евеліна, заспівала руками пісню – вона відчуває вібрацію від музики, так вловлює ритм, а вже під нього руками співає слова. Ці діти – дуже світлі і дуже емоційні. А ще вони дуже надихають.

Презентація у Книгарні «Є»  в Івано-Франківську була дуже насиченою дискусіями і міркуваннями: як писати про дітей з особливими потреба і як крок за кроком, міліметр за міліметром змінювати ставлення до них – від намагання не помічати до інтеграції.

«Я сам з Калуша, а там є дві школи-інтернати – для слабочуючих дітей і для глухих, - розповідає Андрій Бачинський. -  Там живуть і навчають діти не лише з Івано-Франківської, а й з Львівської, Закарпатської областей. І у дитинстві я часто з ними стикався – і в таборах, і на вулиці. Я знаю цю тему, і мені як письменнику завжди цікаво було її зачепити. Вона багато років крутилася в моїх голові. Але центрального сюжету я ніяк не бачив. І от два роки тому я поїхав в школу-інтернат для слабочуючих дітей, поговорив з його працівниками, вихованцями. Мені розповіли кілька історій, почувши одну з яких я зрозумів, що ось вона – центральна історія в книжці. А коли вже я зрозумів, яким буде сюжет, то написав  «140 децибелів тиші» за два тижні – від 1-ого до 15-ого січня. Я хочу цим текстом звернути увагу і дітей, і, в першу чергу, їхніх батьків, вчителів, що поруч із нами всіма є й люди, яких ми часто намагаємося не помічати, яких суспільство виносить за дужки, на маргінес. А вони ж такі як і ми – мають свої мрії, бажання, прагнення. І їх насправді легко любити, сприймати, залучати в своє коло. Зрештою, просто спілкуватися з ними – це вже важливо».

Більше фото з події