0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
5 найкращих перекладів цієї весни
Видання різними мовами мегауспішних творів виходять майже паралельно у багатьох країнах світу, і Україна – давно вже не виняток. 
 
Ігор Бондар-Терещенко, ТСН
 
Сьогодні українські переклади сучасної зарубіжної класики і міжнародних бестселерів – цілком буденна річ. Видання різними мовами мегауспішних творів виходять майже паралельно у багатьох країнах світу, і Україна – давно вже не виняток, як це було за радянської епохи, в часи "залізної завіси". Тож приємно дивує навіть нинішня "сезонна" кількість книжок культових письменників, перекладених і виданих цієї весни.
 
 
 
Новий роман лауреата Міжнародного Букера – це не магічний реалізм, з яким порівнювали попередні книжки Рушді, а щира магія. Довга і добра казка, за дивною назвою якої прихована "1000 і одна ніч", – одночасно і майстерна стилізація-змагання з Шагразадою, і літературна пародія. За сюжетом, відомий філософ, у якого закохалася принцеса джинів, подарувавши йому купу нащадків, відрікається від своєї родини. Таким чином, світ заполоняють діти, в чиїх жилах тече кров людей і джинів. І лише через кілька поколінь принцеса повертається до померлого чоловіка, даруючи йому нове життя, і давня суперечка героя із заклятим ворогом, відомим містиком, триває. Сперечаються зазвичай щодо Бога та людей, яких Він створив і які завжди не проти осягнути "божественне" в своєму житті. Роман індійського британця не схожий на жодну з його попередніх книг. У цій компактній історії, що містить у собі безліч сюжетів, відсутні звичні для Рушді можновладці – президенти, диктатори, пророки. 
 
«Не обов'язково всі романи писати про відомих політичних діячів! – переконаний письменник. – Я ніколи не сумнівався в могутності літератури, хоча й намагаюся не приписувати їй надто багато. Однак, з моєї точки зору, нам зараз як ніколи необхідно мистецтво вигадки: потрібно ясно уявляти, що ти живеш і працюєш у вільному просторі – тільки так можна відстояти можливість бути собою».
 
Салман Рушді
ТОНІ МОРРІСОН. КОХАНА
 
В основу цього роману, нині визнаного вже класичним, покладено реальні події в американському штаті Огайо, що сталися наприкінці XIX століття. Жага до життя, рабовласницькі стосунки, родинна трагедія і всепереможна любов матері до доньки – ось основні колізії, що досі роблять "Кохану" найцікавішим жіночим чтивом сьогодення. Гріх, про який ідеться у цьому романі, справді смертний, адже скоєно злочин, після якого розпочинається містика. Утім, навіть після жахливої трагедії образ дочки, втілений у привиді, не може зникнути з материнського серця, а генетичну пам'ять і невигойну образу, випалену в серці, не можна приглушити заявами про рівність і єдність білих і афроамериканців.
 
Роман "Кохана" був удостоєний Пулітцерівскої премії (1988), а згодом на її авторку чекала Нобелівська премія (1993). До речі, під час отримання нагороди авторка заявила, що немає "жодного відповідного пам'ятника, дошки, надгробку, стіни, парку, фойє хмарочоса", які б увічнювали пам'ять людей, забраних у рабство і привезених в США. "Немає навіть крихітної лавки біля дороги,  – уточнювала вона. – І оскільки такого місця не існує, книга буде грати цю роль". Після палкої промови авторки роману у важливих історичних місцях, пов'язаних з рабством в США, почали встановлювати "меморіальні" лавки на знак скорботи і прощення.
 
ПАТРІК МОДІАНО. ЩОБ НЕ ЗАГУБИТИСЯ В МІСТІ
 
Автор цього роману, який був удостоєний Нобелівської премії в 2014 році, не раз казав, що йому здається, ніби він пише одну й ту саму книжку. І, дійсно, незважаючи на відмінності в сюжетах, всі романи і повісті французького письменника і сценариста присвячені пам'яті, спогадам, безпам'ятству. І якщо раніше він визнавав, що "одержимий минулим" (а саме – "ганебною епохою окупації"), і всі його сюжети – це час, то в новому романі культового автора від самого початку йдеться про його alter ego, з яким пам'ять грає в дивні ігри.
 
За сюжетом, автору кількох романів, що мешкає в паризькій квартирі, цілком до вподоби його життя відлюдника. Але все летить шкереберть, і колишньому спокою приходить кінець, коли загадковий молодик повертає героєві його власний записник sз адресами. Телефон одного з призабутих персонажів минулого життя дуже цікавить благодійника, який повернув записник, але не пам'ять її власникові. Непевні спогади про цю людину, а також про жінку, яка була чи то під час передачі записника, чи то в минулому бідного забудькуватого героя, відтепер турбують і героя, і читача.
 
Які з них реальні, а які навіяні романами, прочитаними в юності? Загадковий юнак, який, зник, віддавши записника (але його привид з'являється до письменника), молода жінка, яка залишилася і з якою герой намагається згадати минуле, – все це вибудовує захопливу романну конструкцію-лабіринт. Пройти його до кінця під силу справжнім любителям ігор із пам'яттю.
 
ТИМО АЙРАКСИНЕН. ЩАСТЯ
 
Книжка фінського філософа про "відверте і чітке бачення щастя і того, чому в нас його немає" насправді доволі різка, авантюрна і провокативна. Автор у своєму дослідженні вдається до крайнощів, і це допомагає йому вести результативну розмову на підвищених тонах. Утім, результат зазвичай невтішний. Якщо секс – то садизм і мазохізм, якщо решта побутових насолод – то алкоголь і наркотики, дію яких автор, звісно, не сприймає як "ощасливлення" індивіда, і роз'яснює хибність такої позиції. Іноді здається, що з читача просто кепкують. 
 
«Людина побудована таким чином, що не здатна відрізнити насолоду від страждання. Людина – збочене створіння. – переконують нас. – Добиватися щастя – це розрахунок на дурнів, бо різниця така ж, як між «бути багатим» і збагаченням».
 
Тимо Айраксинен
Насправді ж бажання вийти з гіршої ситуації, як доводять нам наприкінці, – це не щастя і не гармонія. Саме в цих постулатах, які збурюють читача, і полягає провокативність автора. Він радить шукати щастя всередині себе, кажучи при цьому, що якби всі спрямували погляд усередину, людський рід невдовзі припинив би своє існування. "Хтось повинен шукати їжу і смажити картоплю. Хтось – бажати пристрасті та сексу. Потрібно будувати світ для життя". Можливо, саме "збочене" усвідомлення неможливості щастя в суспільстві робить людину самотньою, чи пак щасливою? 
 
РІЧАРД ДОКІНЗ. ЕГОЇСТИЧНИЙ ГЕН
 
Суперечливість цієї культової книжки відомого американського біолога-філософа підтверджує той факт, що після її прочитання один із релігійних фанатиків скінчив життя самогубством. Натомість журналіст "Times" визнавав, що цей трактат дозволяє почуватися генієм під час читання. Насправді популярна праця Докінза – це маніфест, що читається, наче захопливий роман, сюжет якого – еволюція людини.
 
У книжці висловлено сміливе припущення, що природний відбір відбувається не серед представників роду, а згідно з "планом" генів, які використовують живі організми для виживання. Тобто що основна елементарна частинка всіх живих організмів не клітка, а ген, який керує кліткою.
 
Світ егоїстичного гену – це світ жорстокої конкуренції та експлуатації, до вивчення якого надається винайдений автором новий науковий напрямок – меметика. При цьому термін "мем" використано як позначення культурної одиниці. Тож згідно теорії Докінза, меми розмножуються, передаються від людини до людини і мутують у суспільстві, тим самим повністю змінюючи його.