«Список літератури на літо» – тимчасово скасовано
Єфремова Анастасія
09.08.2016
Хто не відчував легкого роздратування, а то й занепокоєння, отримуючи наприкінці семестру список літератури на літо. Канікули начебто створені не для того, щоб страждати над нудними книжками – а саме таких чимало серед обов’язкових для прочитання чи то в школі, чи в університеті. Для мене літо завжди було часом, коли можна читати «для себе». Коли можна без докорів сумління підійти до полиці, взяти ту книжку, яку обереш собі сам, і провести з нею стільки часу, скільки забажається.
Навіть найзанудніший список обов’язкової для прочитання літератури можуть урізноманітнити книжки, що вміють говорити про важливе дотепно й цікаво чи просто захопити так, що можна забути, котра година. Наприклад, такі:
«Борошняні немовлята» Енн ФайнЩо робити, якщо ти в класі для найслабших учнів, зірок з неба не хапаєш, а теми шкільних наукових проектів обмежуються текстилем, харчуванням, домашнім господарством, дослідженням споживацького попиту і… борошняними немовлятами! Хлопці з 4-В класу воліли б, звісно, робити кремові вибухівки, чи мильну фабрику, чи взагалі щось підірвати, але аж ніяк не няньчитися з трикілограмовим мішечком, набитим борошном. І спробуй ще й дотримуватися всіх правил: не заплямувати його, не розсипати борошна, не залишити «малюка» без нагляду… Чи можна було придумати ще безглуздіший проект для хлопців-бешкетників?
Та все обертається досить неочікувано. Із Саймона Мартіна – одного з найбільших дурників 4-В – вже глузує ледь не вся школа: хлопець, який завдавав вчителям чималих прикрощів, панькається зі своєю борошняною малючкою. Як виявляється, не такий вже й дурник Саймон, та й життя у хлопця не з легких: його виховала мама, тато ж пішов, коли Саймону було лише шість тижнів. Як може почуватися дитина, яку покинули такою малою? Сам же Саймон лише за тиждень прикипів до свого мішечка, як до справжньої малючки. Що ж тоді могло відвернути від нього його тата? «Жодна людина при здоровому глузді не образиться на немовля за те, що воно не робить для неї стільки ж, скільки вона для нього».
Було б чудово, якби замість деяких неактуальних та заїжджених текстів у шкільну програму потрапляли такі твори, як «Борошняні немовлята». Для того тут є всі важливі складові – оригінальна історія, добрий гумор, повчальні мотиви, «живі» діалоги, герої, що ладні от-от зійти зі сторінок книжки, і навіть справжній вибух! Авторка зачіпає тему відповідальності/безвідповідальності, у простій та веселій формі доносить до підлітків, наскільки це неймовірно важка й самовіддана робота на все життя – виховувати дитину. «І кожен тепер усвідомлює, що стати батьком може будь-хто з них, проте бути батьком не готовий ніхто».
«Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл
Є книжки, що потрапляють в руки запізно: коли підлітковий максималізм згасає, наївні мрії перетворюються в практичні бажання, а сам обростаєш бронею. Такою для мене став роман «Елеанор і Парк» – must have для підлітків, а також батьків, які прагнуть розібратися в заплутаному світі дитини. Книжка, яку не просто читаєш, а ковтаєш. А потім перегортаєш останню сторінку і розумієш, що кращого фіналу не могло бути, – а на обличчі тиха посмішка.
Елеанор і Парк познайомилися в часи, коли не було інтернету, смартфонів, але були плеєри на звичайних батарейках, пісні на касетах, комікси про супергероїв і лише паперові книжки. Вони зустрілися в шкільному автобусі, мабуть, такому ж жовтому, як в усіх тих американських фільмах і серіалах про школярів. Кохання з першого погляду? Аж ніяк. Він – азіат, тхеквондист, меломан, шанувальник панк-року і чорного одягу. У Парка щаслива родина, де батьки й досі кохають одне одного – «не з примусу і не через відчуття обов’язку». Вона – новенька пухкенька дівчина з вогненно-рудим волоссям, ластовинням і дивакуватим чоловічим одягом, найстарша серед трьох братів і однієї сестри. Проблем у неї чимало, не в останню чергу тому, що мама зв’язалася з Річі. У Парку Елеанор знайшла сонце. Парк в Елеанор знайшов повітря. «Парк ніколи не кохатиме її більше, ніж того дня, коли вони попрощалися. А вона б не витримала, якби він кохав її менше». Їх кохання трохи наївне, але таке щире, чутливе, млосне і – що надзвичайно цінно – не егоїстичне.
Це роман про перше кохання – ніжне, цнотливе, але пристрасне й рішуче; про те, про що ніяково говорити з батьками; про любов і підтримку; про розлучення, непорозуміння й насилля; про батьків, які бояться зазирати в дитячі серця, і тих, хто своїм дітям за найкращого друга; про те, що дорослі не завжди праві, тільки тому, що вони дорослі.
Обкладинка українського видання, як на мене, одна з найгарніших серед інших перекладів. А ще майте на увазі, що в цій книжці неймовірні примітки! В оповідь органічно вплетені численні ремінісценції й алюзії, що відсилають до відомих і не дуже книжок, фільмів, персон, героїв коміксів. Важко втриматися, що б не відірватися від книжки та не «погуглити» щось з того.
«Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш
Історія про маленьку художницю Марту, її стосунки з родиною та особливими друзями – Капітоліною, Поліною, паном Карлом, Марією – ніби солодке варення, яке проковтуєш ложка за ложкою, сторінка за сторінкою. Капітоліна – шкільна подруга – називає Марту дивною, навіть химерною. Марта ображається, а тоді вони швидко миряться і йдуть їсти морозиво. Найбільше Марті подобається малювати, вона любить всі кольори, любить ковтати оливкові кісточки, їсти фрукти із зернятками, мріє побувати в Грузії і побачити, як ростуть гранати. А ще дівчинка чи не щодня ходить до Поліни, з якою її познайомив пан Карло – художник і вчитель Марти. Жінка прикута до інвалідного візочка, та саме вона осяює цю історію оптимізмом і внутрішньою силою.
Тут багато такого, що потребує проговорення – між батьками і дітьми, між друзями, між собою і світом довкола. І авторці це вдається напрочуд щиро й чесно. Марта переживає непростий період: настрій постійно змінюється; розраду приносить лише творчість, але малювати останнім часом чомусь важко; ще й новина про вагітність мами перевертає все з ніг на голову. Тут знайдеться багато мудрих роздумів дитини та важливих порад від дорослих.
Ця повість – концентрований ковток щастя: від обкладинки зі стиглими гранатами, художньо оформлених шмуцтитулів до того тепла, що розлите на сторінках твору. І якщо залишився хоч найменший сумнів, чи потрібна ця книжка вам або вашій дитині, просто відкрийте останню сторінку і знайдіть там ці слова: «Над нашим столом пахне запашним чаєм, медом і любов’ю. Любов пахне найсмачніше».
«Вітер з-під сонця» Оксани Лущевської
«Лови день, лови момент», – говориться в епіграфі до повісті. «Вітер з-під сонця» – сповнена морем, сонцем, гамором приморського риночку, солоним вітром і надією історія одного літнього дня. Події розгортаються у Затоці – чорноморському містечку, обпаленому південним сонцем. На березі моря зустрічаються він і вона – чужинець у цих краях і синьоока дівчинка. А ще білий кіт – не менш важливий герой історії. Ось уже друге літо Женька з родиною приїздить у Затоку, але цього разу без тата. Рися тут живе і мусить працювати разом з батьками, особливо влітку: ловити раків, підторговувати на ринку, клеїти з мушель сувеніри. Вона не забула Женьку, як і він не забув ту синьооку, що приходить йому у снах відтоді, як вони вперше зустрілися на теплоході того літа. І ось доля знову звела їх, хоч і не зовсім так, як вони собі це уявляли. Обом ніяково, та їх очі сказали одне одному набагато більше, ніж слова, що так і не злетіли з уст.
Повість огортає свіжістю моря, легкістю та красою першого кохання, родинним щастям, спогади про яке так часто ятрять Жені душу; куйовдить думки насиченим запахом водоростей, криком чайок та бакланів. Водночас літня історія торкається таких болісних підліткових тем, як втрата близької людини, непорозуміння з батьками… Для опису всієї гами дитячих та дорослих почуттів авторка підбирає найдоречніші слова, тонко відчуваючи душевний біль: «Мама не така, як була колись. При татові. Мама колись була наче повільна музика. […] А зараз мама як тиша, яку Женька боїться порушити».
Пам’ятаєте ось це відчуття, коли приходиш з моря солоний й обпечений сонцем, зі скуйовдженим волоссям, легкими думками й мрійливим настроєм? «Вітер з-під сонця» залишає після себе саме такий настрій. Особливо хочеться подякувати Оксані Лущевській за такі потрібні морські хепі-енди літніх вечорів.
«Фантастичні звірі і де їх шукати» Джоан Ролінґ
Джоан Ролінґ, мабуть, теж трохи чаклунка, бо ж спромоглася не тільки написати сім книжок про хлопчика-чарівника, а й два підручники, за якими навчалися Гаррі, Рон та Ґерміона, збірку казок і нещодавно – книжку «Гаррі Поттер і прокляте дитя» (сюжет якої поки залишається в секреті), що вийшла у світ 31 липня – у день народження мами Гаррі Поттера та самого Гарі. Крім того, ще однією важливою подією для поттероманів стане вихід у листопаді цього року стрічки «Фантастичні звірі і де їх шукати» Ньюта Скамандера. Саме так називався підручник із догляду за магічними істотами, за яким навчався Гаррі Поттер.
Як зазначено у вступі до книжки, написаному самим Альбусом Дамблдором, «Фантастичні звірі і де їх шукати» – це точна копія книжки, яка належить Гаррі Поттеру, доповнена його нотатками і коментарями його друзів, що є чи не найголовнішою родзинкою цього видання для нас, маґлів. Підручник став результатом багаторічної мандрівники Ньюта Скамандера (сподіваємося, фільм розповість нам трохи більше про нього), який теж колись закінчив Гоґвортську школу чарів і чаклунства. У книжці подано класифікацію звірів, прийняту Міністерством магії. Є там і про василіска, і про акромантула (павучиху, яка розмовляє людською мовою, – «улюблену» тварину Рона), і про фенікса, українського залізопуза та багатьох інших химерних істот.
Для багатьох книжка стане продовження історії, яку важко відпустити назавжди. А може, знайдуться й ті, хто з неї розпочне своє знайомство зі світом Гаррі Поттера. Та у будь-якому випадку, фантастичні звірі потішать вас своєю вигадливістю.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно