0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Що читати і дивитися: екранізації весняних новинок Старого Лева
Цьогорічна весна – примхлива дама – робить все, щоб після робочого дня виникало лише одне бажання: засісти вдома з чаєм за книжкою чи фільмом/серіалом. Якщо ви раптом не можете визначитися, з чого почати, пропоную кілька безпрограшних варіантів на вечір. Читати книжку чи дивитися фільм – обирати вам, а я, як завжди, раджу для подвійного задоволення робити й те, й інше в улюбленій для вас послідовності.
 
«Нічний адміністратор», Джон Ле Каре
 
Українській аудиторії «Нічний адміністратор» відомий передусім як шестисерійний міні-серіал, прем’єра якого відбулася торік на телеканалі BBC, із харизматичними британськими акторами Г’ю Лорі і Томом Гіддлстоном у головних ролях. У 2016 «Нічний адміністратор» був визнаний найкращим телесеріалом за версією британського щотижневика «Radio Times». «Нічний адміністаротор» є екранізацією однойменного шпигунського роману англійського письменника Джона ле Карре, що вже незабаром вийде в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева». Шпигунська тематика надзвичайно близька письменнику, який свого часу співпрацював з британською розвідкою. До речі, у серіалі в ролі відвідувача ресторану можна побачити самого Джона ле Карре.
 
 
Головний герой Джонатан Пайн (Том Гіддлстон), колишній британський солдат, працює нічним адміністратором у розкішному цюрихському готелі «Майстер Палас». Одного дня там з’являється «найгірша людина на землі» – Річард Роупер (Г’ю Лорі), злочинний геній, якого підозрюють у незаконній торгівлі зброєю. Чи це той самий Річард Роупер, про якого Джонатан дізнався ще в Каїрі за не надто приємних обставин? Не встигне Джонатан оговтатися, як його життя завертиться – і ось він уже завербований спецслужбами для  викриття злочинних махінацій Річарда Роупера і його міжнародної мережі продажу зброї.
 
 
Попри те, що серіал за жанром тяжіє до трилера і кримінальної драми, стиль оповіді занадто в’язкий, немов уповільнений. Акцент більше на «гарній картинці», обличчях красунчиків-британців, емоціях. Однак такий стиль цілком в манері оповіді Джона ле Карре. Серіал подає нам шпигунську історію, що відходить від «бондівських» канонів, намагаючись показати «закулісся», життєві драми та страхи людини, яка наважилася стати на такий шлях.
 
«Дихай!», Анн Софі-Брасм
 
«Моя історія почалася з найоманливішої невинності. І сьогодні я силкуюся скласти по клаптиках свої спогади, бо усвідомлюю, трохи озираючи назад, що це справді були знаки – передвісники одержимості, яка стала невиліковною. І нині зважуюся ризикнути – заговорити про це. Говорити через сором, силу, злість, а також через біль. Адже людина пише так само, як убиває: це виходить зсередини, а потім раптом виливається там, у горлі. Як крик безнадії».
 
 
На відміну від фільму, у якому події розгортаються лінійно, роман починається з кінця, одразу розкриваючи всі карти: 19-річна Шарлен Боер два роки тому скоїла вбивство і тепер намагається розповісти про це. Одного дня в її класі з’явилася новенька – Сара. Шарлен і Сара – два полюси: перша – інфантильна, мовчазна, замкнута, самотня, невпевнена в собі «сіра мишка»; друга – харизматична й приваблива, завжди у центрі уваги, разом з тим егоїстична маніпуляторка, яка самостверджується за рахунок інших. 
 
Сара стала для Шарлен рятівною соломинкою від нестерпної самотності, за яку та судомно вхопилася. Ця історія буде знайома і близька багатьом, адже такі стосунки направду нерідкість: можливо, такі дівчата були у вашому класі/групі, чи ви самі були однією з них. «З двох друзів один завжди раб іншого», – каже герой Лермонтова. Саме так можна характеризувати хворобливу дружбу Шарлен і Сари. А до чого це може призвести, ви й самі, думаю, здогадалися.
 
 
Щодо фільму, то стрічка видалася надто уповільненою й розтягнутою, хотілося більше почуттів, динаміки. Єдина сильна сцена – фінальна, від якої волосся стає трохи дибки.
 
«Коханець леді Чаттерлей», Девід Герберт Лоуренс
 
«Коханець леді Чаттерлей» – роман, який став одним із найепатажніших і найскандальніших творів, моральною провокацією свого часу, який настільки шокував публіку, що його вслід за Великобританією поспішила внести до списку заборонених книг така прогресивна країна, як США. Та будь-яка заборона зазвичай лише підігріває інтерес. Погодьтеся, аж надто цікаво дізнатися, за що може бути заборонена книга в нетоталітарних державах. 
 
Так, «Коханця леді Чаттерлей» звинуватили в тому, що роман зображає «непристойні дії у непристойних деталях і описує їх непристойною мовою». Та чи здивуєш таким тих, на чию долю випало бути сучасниками «П’ятдесяти відтінків сірого» Е. Л. Джеймс чи «Одинадцяти хвилин» П. Коельо? Навряд чи. Роман Лоуренса не лише про адюльтер і сексуальні стосунки між коханцями майже зі шляхетного дозволу чоловіка-інваліда; він озвучує значно проблемніші теми – відносини між жінкою і чоловіком, жіноча чуттєвість, соціальна нерівність, конфлікт між життєвою силою природи і механізованою потужністю індустріалізму.
 
«Коханець леді Чаттерлей» був реабілітований лише 1960 року і одразу проданий накладом понад 3 млн примірників. Про його екранізацію голлівудські режисери мріяли ще від часу виходу видання у світ. На сьогодні існує десять кіно- і телеадаптацій роману. Перша екранізація датується 1955 роком, і її можна назвати майже цнотливою: ніяких вам сцен у ліжку чи кадрів, «заповнених» тілами. Та навіть це у 50-х роках, у часи заборони роману, було надто сміливим кроком з боку режисерів. Така стриманість дозволила змістити акцент з еротичного контексту на стосунки й почуття героїв. 
 
 
Остання на сьогодні екранізація вийшла 2015 року і транслювалася на каналі BBC One. Ця екранізація сподобається всім прихильникам класичних англійських традицій, розкішних інтер’єрів і костюмів у дусі «Абатства Даунтон». Однак не очікуйте такої ж легкості: атмосфера фільму надто напружена й похмура, й за цим радше нагадує однойменну екранізацію роману Еміля Золя «Тереза Ракен» (2013). Серед сильних сторін стрічки – значно більша емоційність й увага до стосунків між подружжям – Конні й Кліффордом, а також до особистісних драм другорядних героїв. 
 
 
 
Обирайте собі стрічку до смаку, але з чим точно не прогадаєте, так це з оригіналом – романом Девіда Лоуренса в перекладі Соломії Павличко, а тепер ще й в унікальному оформленні від Творчої майстерні «Аґрафка». Ілюстрації Романи Романишиної і Андрія Лесіва вражають глибиною й надзвичайною психологічною виразністю жіночої чуттєвості.
 
«Старий і море», Ернест Гемінґвей
 
Історія про старого рибалку Сантьяго і хлопчика не потребує представлення. Навіть якщо ви не читали, то точно про неї чули. Саме ця повість-притча про перемогу людину над собою  прославила одного з найяскравіших представників літератури «втраченого покоління», майстра телеграфного стилю, першовідкривача літературного «айсберга» і просто любителя котів дядечка Гема, або менш фамільярно – Ернеста Гемінґвея. У 1953 році повість була відзначена Пулітцерівською премією, а у 1954 принесла письменнику Нобелівську премію з літератури.
 
 
Перша екранізація повісті з’явилася ще за життя автора, у 1958 році. У 1990 році на екрани вийшла однойменна телеекранізація. Однак обидва фільми вже застарілі за графікою і стилем і не передають повною мірою глибину твору. Найвідоміша на сьогодні екранізація – однойменний мультиплікаційний фільм 1999 року, визнаний найкращим короткометражним фільмом 2000 року і відзначений премією «Оскар». Для його створення режисер Олександр Петров використав особливу техніку живопису: кожен кадр мультфільму – малюнок, виконаний олійними фарбами на склі, що створює ілюзію реальності. Завдяки цьому екранізація вийшла дуже імпресіоністичною і «камерною». Поки знімають чергового «Гамлета», «Шерлока Голмса», «Франкенштейна», дуже не вистачає сучасної якісної екранізації «Старого і моря» рівня «Життя Пі». Вийшло б щось фантастичне.
 
 
Але неймовірно тішить те, що вже незабаром ВСЛ представить українському читачеві осучаснене видання повісті-притчі, що несе крізь десятиліття дуже важливий меседж: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогти її неможливо».
 
***
 
Також найближчим часом є надія побачити екранізацію дебютного і найвідомішого роману французької письменниці Аньєс Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву». У 2015 році права на екранізацію французького бестселера придбав американський продюсер Гарві Вайнштейн (відомі роботи – «Закоханий Шекспір», «Мій хлопець – псих!», «7 днів і ночей з Мерилін» та ін.). Імовірно, варто очікувати чогось не менш мелодраматичного за його попередні роботи і за саму книжку.
 
Ще одна стрічка, на яку варто очікувати, – екранізація роману молодого французького письменника Жоеля Діккера «Правда про справу Гаррі Квеберта», що вже незабаром вийде українською. У 2012 році роман здобув Ґонкурівську премію ліцеїстів і був виданий у 32 країнах. Також видання було номіноване на Ґонкурівську премію і літературну французьку премію «Феміна» та навіть посунуло з першої позиції бестселерів «Інферно» Д. Брауна в Європі та «П’ятдесят відтінків сірого» Е. Л. Джеймс – у франкомовних країнах. Це історія про молодого письменника Маркуса Гольдмана, який після гучного дебюту ніяк не може взятися за другу книжку. За допомогою він звертається до свого наставника, відомого письменника Гаррі Квеберта. Та виявляється, що допомога потрібна самому Квеберту, якого звинувачують у вбивстві 33-річної давності. Так, Маркус отримує не лише сюжет для нової книжки, але й 31 пораду, як написати бестселер. Не знаю, як ви, а я вже уявляю, наскільки крутим може вийти фільм, тим паче режисером його має виступити Рон Говард, серед визначних кіноробіт якого – «Ігри розуму» і «Код да Вінчі».