Чи є проблемою те, що дитина не ходить у дитячий садок?
07.06.2016
Юрій Остапчук
Це почалося відтоді, коли моя дружина завагітніла. Якщо бути точнішим, - після того, як інші дізналися про те, що наша сім’я чекає на дитину. «А в якій дитячий садок ви плануєте її водити? Вам потрібно стати в чергу у садку. Чим швидше ви це зробите, тим краще». Ось так з народженням дитя з’являються й «перегони» за садком. І ми майже включилися у них. Але... ситуація на Сході України поламала наші плани.
На новому місці люди цікавилися нашими думками щодо садка. Доньці виповнилося три роки, і питань ставало все більше і більше. В якийсь момент я почав відчувати себе неправильним, адже не віддав свою доньку в дитячий садок. Я лишив її прекрасної можливості їсти за графіком, гуляти за графіком, спати, ходити у чистому одязі. І ось настав момент, коли дружина сказала, що вона піде у дитячий садок і запише туди нашу дочку (для біженців є плюс у тому, що директор садка не має права відмовити). У цей вечір в нас з дружиною відбулася сімейна дискусія. У дитинстві я жодного разу не відвідав дитячий садок, натомість дружина робила це регулярно. Це дало нам змогу на власному досвіді оцінити переваги і недоліки дитсадівського виховання.
Наведу два основних аргументи із нашої дискусії:
1. Якщо я, як тато, спроможний фінансово потягнути витрати бюджету і мамі не потрібно при цьому виходити на роботу, нехай мама приділяє час вихованню. Гостра фінансова нестача - це основна причина, при якій дитину можна віддавати у дитячий садок. Зрозуміло, що з моєї точки зору дитячий садок для дитини - ідеальний варіант, бо в іншому випадку доводиться менше спати і більше думати про грошове забезпечення родини. До того ж, я категорично проти того, щоб віддавати у садок дитину, молодшу трьох років. Думаю, що це жорстоко з боку батьків. Якщо вас так сильно цінять на роботі, то зможуть почекати ще деякий час. Ми живемо трохи в іншу епоху, ніж жили наші батьки. Світ навколо нас змінився, як і змінилося ставлення до роботи і до професії.
2. Основний аргумент, чому дитині потрібно ходити до садка, - соціалізація. Саме про неї так невпинно розповідає Комаровский. Але... Мій особистий досвід підказує мені, що це не проблема, якщо... Тут є декілька факторів, які допоможуть подолати так звану «соціальну» проблему. По-перше, діти, які живуть поруч з нами. Якщо кожного дня виходити на вулицю, де граються інші діти, ваше дитя отримуватиме необхідну «дозу» соціалізації. Також можна почати відвідувати різноманітні танцювальні, вокальні, інструментальні та інші розвивальні гуртки. Декілька годин на тиждень замінять цілі дні, проведенні у садку. Є ще один вихід – ходити в гості до інших батьків, у яких є такого ж віку діти. Все це вкупі дасть дитині необхідне спілкування с однолітками і вирішить проблему соціалізації.
На мою думку, в сучасному світі ваша дитина не виросте «дикою», «затурканою», або такою, що «не вміє спілкуватися з людьми». Навпаки, вам прийдеться боротися з перенасиченістю соціалізації. Батьки віддають своїх діток в садок не через те, що мають купу вільного часу і бажають кращого для своїх малят. А через зайнятість, кар’єру, лінощі, списуючи все це на дитячий садок, а потім і на школу. Ніби в садку вихователька повинна вкласти в дитину основу моралі. Садок був створений, щоб віддавати туди дитину, батьки якої повинні працювати. Народити дитину - це тільки початок батьківства.
Знаєте, шість-сім років проведених з дитиною вдома, не дадуть вам радості більшої, аніж кар'єра, краща машина, плазма або інші матеріальні цінності. Для мене найбільша радість – приходити додому та бачити дружину з донькою, які на перебій розповідають мені, як вони разом проводили час.
Висновок із нашого сімейного обговорення: наша донька не піде в дитячий садок. І ви вже знаєте чому.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно