Чи мають майбутнє сільські бібліотеки?
Варламова Ірина
24.03.2016
Уже не вперше наш депутатський корпус збирається у сільській бібліотеці. Світлі приміщення, старенькі столи й стільці у читальному залі, книгосховище, декілька квітів у вазонах і книги вже, мабуть, не тільки мого дитинства... Етюд завершує стіл із читацькими формулярами, які можна порахувати на пальцях.
На диво протилежні відчуття переплітаються у тобі, коли заходиш до приміщення. В епоху цифри та бездротових швидкісних технологій, футуристичних розробок, гігантських книжкових колекцій та бібліотек, що вміщуються в малесенькій коробочці, заходиш і вдихаєш це поличкове бібліотечне життя…
А куди я поведу свого малого сина у майбутньому? Чи знатиме він про такі заклади взагалі? Як далі складеться доля цієї світлої зали в центрі села у найближчий час? Чому тут, як депутат місцевої ради, я здаюсь собі безсилою? Будь-яке моє звернення стосовно роботи бібліотеки навряд чи буде підтримане. Адже «хто зараз читає?», «скільки у нас взагалі дітей у селі?» і «нам ледве на зарплату бібліотекарю вистачає», або іще гірше - «хто там згодиться працювати весь день, її закривати пора». А як мамі, мені б дуже хотілося гуляючи з дитиною ще прохолодною весною привести її до царства книг. Можливо, навіть особисто там усамітнитися.
Добре, що бібліотеку взагалі до сьогодні зберегли. І хоч мінімально, але все ж використовують на благо громади. Проте фінансового зиску з того мало. Установа, у кращому випадку, не занадто витратна для сільського бюджету, а про самозабезпечення чи хоч малесенький прибуток і думати зась!
Ось так стоїш на роздоріжжі відчуттів – відпустити і змиритися з тим, що таких літературних храмів вже скоро й не знайдеться у малих населених пунктах, чи боротися і вкладати сили у підтримку улюбленої справи. І якщо про розвиток і модернізацію великих книгозбірень ще можна поговорити, наприклад, у світлі створення Українського інституту книги чи удосконалення університетської науки, то на питання, як зберегти сільські бібліотеки, більшість людей знизує плечима. А так хочеться втілити у життя щось схоже на «bОtan», велокнигарню чи нові бібліотеки Львова...
Наше насправді довге засідання промайнуло, здалося, за хвилину. І за цей час підсвідомість таки спрацювала у напрямку дорогої для душі справи. У такій установі я більше хочу бути мамою з прагненнями зберегти все це надбання для тих, хто поки що є малюками. Не хочеться бути представником громади, який нині важливо задовольняти свої потреби виключно у межах вільних коштів і настільки дефіцитного бюджету села, сухо і ніяково: «оце можемо, оце не можемо». І хоч без фінансування далеко не попливеш, мені все ж вийшло окреслити основні, першочергові дії, які зможуть допомогти вдихнути нове буття у заклад. Необхідно:
1. Вивчити правовий статус бібліотеки. Для цього не обов’язково бути спеціалістом. З’ясувати, хто є засновником бібліотеки, чи є в неї «материнська» установа. Які взаємні зобов’язання у них є? Книгообмін, навчання та популяризація, чи лише звітність?
2. Навести порядок з регулюючими та правовстановлюючими документами, оновити їх. Закон про бібліотеки та бібліотечну справу й низку інструкцій не скасовував ніхто, але тут ідеться про локальний документ установи – Статут чи Положення. Варто з’ясувати, у чиїй власності є приміщення бібліотеки, на якій земельній ділянці розташована книгозбірня. Відповіді на ці питання дозволять накреслити кола взаємодій громади, активістів та, наприклад, підприємців. Адже, якщо в оновленому Положенні про бібліотеку вказати, що заклад має право надавати платні послуги, або частину приміщень може надавати в тимчасове користування під комерційні проекти – діяльність бібліотеки розкриє нові можливості і точки розвитку для дозвілля мешканців та зацікавленість місцевих підприємців (при цьому, стан книжкового фонду та основного призначення приміщень звичайно, має бути збереженим).
3. Наповнювати бібліотечний фонд та розширювати читацьке коло. Наприклад, зареєструвати бібліотеку у клубах, що створюються при деяких видавництвах, у «книжкових секондхендах», книгообмінах, а ще на платформах краудфандингу та краудпаблішингу. Створити її сторінку у соцмережах.
4. Проводити якомога більше громадських заходів, що дозволить бібліотеці «жити» та бути в порядку стосовно практичності та ергономічності, акуратною та привітною.
Мережа майорить новинами про використання бібліотек як платформи для взаємодії поліції та громадян, бібліотеки стають коворкінг-центрами, місцем для проведення тренінгів із саморозвитку та різноманітних семінарів. І ще бібліотека підходить під захід формату «світового кафе» - брейн-штурм за участі певної кількості людей, які можуть виносити свої пропозицій щодо вирішення певних завдань, але в більш вільній обстановці, з цукерками, новими знайомствами за чаєм.
Чим яскравіші та несподіваніші заходи та зустрічі будуть проведені, тим більше шансів перетворити бібліотеку на центр дозвілля, зал розвитку для дітей, активної молоді та зацікавлених людей поважного віку.
Не тільки у нашому селі у цій залі збираються депутати чи рада ветеранів. Але ж це не остаточний вирок і не довічне призначення храму книг. Тут має розвиватися дитина – дізнаватися про видавництва, про те, як з’являються книги, яка їхня мета і що вони можуть дати.
Треба поєднувати на місцевому рівні функції та потенціал бібліотеки з фінансовими можливостями підприємців та їхніми спільними інтересами, створювати взаємні точки розвитку.
Маю надію, що до закінчення депутатських повноважень мені все ж буде чим поділитися що до перевтілення бібліотеки, але вже в якості звіту та висновків на конкретному прикладі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно