0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Велосипедна прогулянка 1900-м роком: новий роман Софії Андрухович
Random
Активна промоція нового роману Софії Андрухович, що почалась ще навесні, нагадувала літературні дегустації, котрі викликали у читачів ще більше бажання спробувати текст в цілому вигляді. І справді, не так часто у нас з’являється книжка настільки очікувана, та й сама Андрухович далеко не щороку радує своїх читачів новинками. Тож, ще невиданим роман поклав на себе титанічні надії і сподівання, які зрештою і виправдались, але про це пізніше.
 
У «Фелікс Австрії» ідеться про період кінця XIX–початку ХХ ст. І, власне, прив’язка до епохальної минувшини окреслює роман як історичний, хоча документальних постатей тут можна перелічити на пальцях однієї руки: цісар Франц Йосиф, ілюзіоніст Торн та митрополит Андрей Шептицький, який згадується в книзі лише кількома словами. «Історичність» чи то пак «антикварність» тут досягається замилуванням побутом, деталями, кулінарними щеґулями, мовою, епохою і людьми. І ці описові дрібниці не заважають, а, радше, творять повноцінну і об’ємну картинку. Андрухович дарує нам епоху в речах, пронизуючи рентгенівським променем кожну річ, і відтворюючи їх словесним смакуванням і пережовуванням.
 
З перших сторінок ми поринаємо в атмосферу Австро-Угорської імперії, яка наповнена технічними та науковими відкриттями, широкополими капелюшками поважних пані, статечними мужчинами, солідність яких підкреслюється бородами та зависокими циліндрами. І в цьому манера письма викликає емоційні та логічні асоціації із «Вчорашнім світом» Стефана Цвейга. Мемуарами, що актуалізують спогади про Австрію XX–XXI століть, злам золотої епохи стабільності і прихід модерної реальності. І тут Андрухович ніби продовжує Цвейгове письмо, веде з ним епохальний діалог, зображаючи Австрію поза Віднем, «українську» Австрію. Поза цим є посилання до психоаналітичних студій і літератури пера Леопольда фон Захер-Мазоха. Адже в творі ми стискаємось із поетикою сексуальності і темою деструктивного кохання, котре ґрунтується на деспотичності і рабстві.

Однозначно відповісти, про що текст, – важко. В першу чергу, це книга про «долю двох жінок, що переплелись так тісно, як стовбури дерев». Але за їх образами ховаються не просто характери, а й навіть архетипи панування і покори, витонченості та грубості, мігрені та енергії. Аделя – стандартна модель розніженої пані, яку можна зустріти як романтичному епосі, так і в сучасних телевізійних серіалах. Стефа – образ в усіх сенсах цікавіший і жвавіший: саме від її особи ведеться оповідь, саме її голос проговорює власні інтенції і життя епохи. Стефа, немов гід по старому Станіславові, що намагається передати бодай частинку себе крізь дотики, запахи й смаки. Її хочеться назвати новою, вільною жінкою, яка далека від стандартних виявів жіночності, яка здатна зреалізувати себе і побудувати власне майбутнє. Але нова жінка потребує незалежності, а Стефа пробуксовує на своєму ровері в багнюці прислужування і не може вільно рухатись далі.
 
«Фелікс Австрія» подібний на танець еросу і танатосу, на естецьке марево, пронизане поетикою потойбічного. Смерть обрамлює роман і виблискує посеред тексту чорними каменями. Така оздоба – потужна метафора, яку можна прив’язувати як до долі головних героїнь, так і до долі всієї Австрійської епохи. Дзвін передсмертних слів, гробівці і могильні статуї – все це наповнює Австро-Угорську імперію Андрухович на велике кладовище, все це натякає на скору загибель золотого віку і прихід ренесансу. Поруч із жалобною поетикою виринає тонка еротичність. Вона передає напівтони стосунків, відбиваючи ритм серця головної героїні Стефи.Та замість крикливих акцентів на лесбійських мотивах і нав’язливої фізіологічності тут виникає несамовита емоційна напруга. Замість чіткого називання почуттів в романі панує багатогранні ілюзії, в яких і Аделя, і Стефа, і Петро, і отець Йосиф, і Велвеле й Іванка віддаються чуттєвим іграм. Тут є і ті, що обманюють, і ті, що обманюються, і головна драма в тому, що це особливості не так слабкої спостережливості чи наївности, як психологічної потреби.
 
«Фелікс Австрію» можна відчитувати як роман про залежність, що перетворює життя героїв на ілюзію, якою керує великий гіпнотизер. І Фелікс, колишній церковний злодюжка і актор містичних вистав,тікаючи від штукмайстра Торна, позбувається не лише рабства, а залежності від обов’язку, обіцянки, служіння та розкоші. Він не зростається і не вростає, а лише переховується по закамарках і кутках, ніби в очікуванні нового часу і нового світу.
 
Є романи, котрі виправдовують довге мовчання автора. «Фелікс Австрія» демонструє велику роботу над словом, над образами, математичну та емоційну працю. Хоч і подекуди читання пробуксовується за рахунок пишної і кучерявої мови, але по ній лишається приємний післясмак, як і від всієї книги в цілому. А оформлення книги ще більше уподібнює її до антикварної, музейної речі, з якої хочеться здмухати і стерти долонею пил. Вона схожа на скриньку з дівочими дрібничками, котрі авторка дбайливо бере до рук, розглядає і обережно передає своїм читачам, а ті ранньої осені перекладуть сторінки пожовклим листям і квітами.
 
Читати:
 
Сидячи в осінньому парку;
Адептам австрійського міфу;
Любителям драм і мелодрам;
Колекціонерам антикваріату;
Тим, хто чекав 7 років.
 
Не читати:
 
Любителям документалістики;
Прихильникам проросійських імперських поглядів;
Тим, хто боїться довгих описів;
Шукачам полунички.
 
Тетяна Калитенко