Ведмідь не хоче спати. І не буде?
05.01.2017
Марія Семенченко, День
Оксана БУЛА. «Ведмідь не хоче спати». — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016
Одного разу у Львові я випадково побачила і накупила з десяток дуже затишних і стильних листівок. На них були зображені милі лісові істоти – хтось з них обіймав птахів, хтось будив ведмедя, тримаючи чашечку запашного чаю, хтось гуляв серед макового поля чи допомагав проклюнутися весняним крокусам… Ці персонажі були настільки добрими і світлими, що мені захотілося дізнатися про них більше. Так я відкрила для себе львівську художницю Оксану Булу. Її туконі – лісові духи, що допомагають рослинам і тваринам – були на листівках, блокнотах, постерах і значках, але, вочевидь, їм там було затісно, їхні історії не вміщалися в такий формат, сюжети виходили далеко за рамки листівок. Усе йшло до появи книжок. І, чесно кажучи, я дуже на них чекала.
Але перш, ніж взятися за власні, Оксана встигла проілюструвати книжки інших авторів – її стиль легко упізнається. Це книжки «Мій тато став зіркою» Галини Кирпи (Видавництво Старого Лева, 2015), «Середина світу» Андреаса Штайнгьофеля (Видавництво Старого Лева, 2016), «Хто росте у парку» Катерини Міхаліциної (Видавництво Старого Лева, 2016), «Гойдалка під кленом» Галини Ткачук ( Братське, 2016).
І ось нарешті наприкінці 2016 року у «Видавництві Старого Лева» світ побачила книжка-картинка Оксани Були «Зубр шукає гніздо» (про нього можна прочитати тут). Це був дебют Оксани як авторки і перша книжка із серії видань про туконі (більше про туконі можна прочитати тут). У ній туконі не є головними героями, але без цих лісових духів там нічого не відбувається. Буквально за кілька тижнів книжка про Зубра, який вирішив вкластися на зимову сплячку і шукав для себе підходяще гніздо, зібрала численні схвальні відгуки як літературознавців та критиків дитліту, так і юних читачів та батьків зовсім маленьких слухачів. Варто лише глянути на обкладинку – теплу від жовтого кольору, на якій умостився кругленький зубр, – і цю книжку вже хочеться розгорнути. Здається, що торкнувшись Зубра, відчуєш під долонею м’яке хутро. Ця книжка така осіння-осіння за настроєм.
І буквально в останні дні 2016 року з друкарні приїхала друга книжка Оксани Були про туконі – «Ведмідь не хоче спати». Ця вже налаштовує на зиму: обкладинка всіяна сніжинками, які тихо падають на чимось невдоволеного ведмедя. Що це він так? Чому досі не спить? І чи збирається взагалі вкладатися?
Історія дуже проста: якось ведмідь зустрічає зубра, і той йому розповідає, що взимку не спить і робить різні цікаві речі. Тоді ведмідь вирішує теж не спати. Так-так, це саме той зубр з першої книжки, який після зустрічі з ведмедем (ага, цим) вирішує впасти у сплячку. І от туконі прийшли вкладати ведмедя спати, а він не хоче. Що робитимуть туконі? І чим скінчиться пригода ведмедя? Про це – у книжці. Але обережно, можливий побічний ефект – захочеться спати. І причиною тому – як не дивно – равлик. Кінцівка, як і в «Зубрі..» – досить неочікувана. Ілюстрації – влучні, затишні і стильні. Текст і малюнки – цілісні, тож, гортаючи книжку, складається враження, що дивишся анімаційний фільм.
«Ведмідь не хоче спати» так само, як і «Зубр шукає гніздо», – це книжка-картинка, як її розуміють в усьому світі. Коротка динамічна історія, мінімум тексту – буквально по одному рядку на сторінці, ілюстрації, які «розширюють» текст, додають йому підтекстів, і, що важливо, відповідають заявленій віковій категорії читачів.
Ще один плюс Оксаниних ілюстрацій – в них закладений гумор та іронія, зрозумілі дітям. І батькам. До речі, на малюнку, де туконі втомлено п’ють чай після того, як вклали спати всіх тварин, які взимку мають впадати у сплячку, а особливо ведмедя, – це просто списано з батьків, які щойно вклали спати шилопопе дитя. Я чітко бачу себе у рудому задумливому туконі з чашкою гарячого чаю чи кави. Тож для батьків малих дітей ця книжка має особливі підтексти та є суцільною алюзією на щоденне вкладання маляти на нічний сон. І тут, звичайно, без гумору ніяк не обійтись.
Тож цю книжку я теж раджу мати у своїй спеціальній «зимовій добірці». Хіба можна відмовити такому милому ведмедю і не забрати його з книгарні додому?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно