0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Про зимові настрої, передчуття свята і Різдвяні дива у тихих віршиках Мар’яни Савки
Random
Лариса Лавренюк, Букмоль
 
 
Ця книжечка мені нагадує музичний альбом. У ній тринадцять композицій (невеликих дитячих віршиків), тихий, меланхолійний настрій і спільна тематика – зима і зимові свята. До того ж у цій книжечці авторка не стільки розповідає якісь історії, скільки намагається створювати певні настрої – морозного зимового дня, вечора перед Різдвом, затишку рідного дому і передчуття свята.
 
Мова йде про збірку «Тихі віршики на зиму» Мар’яни Савки і Ольги Кваші.
 
Одразу після першого читання діти обрали для себе «хіти» — молодшому Максиму сподобався віршик про маму-ведмедицю і мале ведмежатко, а старшому Святославу – казка про мишачу сім’ю.
 
У зимі, зимі зимнющій, в темному барлозі
Ведмедиця ведмежатку гріє зимні нозі,
Тепло хухає на вушка, розтирає спинку:
«Ось такі в нас зими люті, мій коханий синку».
Ведмежатко засинає, тулиться до мами,
Хтось барлогу засипає срібними снігами.
 
Поки я вкотре читаю цей віршик, Максим розглядає картинку і просить розказати про цих ведмедиків ще щось – як вони збирали і носили листя у барлогу; чому тепер прокинулися, не сплять і розмовляють; і хто їм засипав барліг снігом. Здається, про цих ведмедів ми вже знаємо більше, ніж авторки книжки, але знову і знову читаємо цей віршик. Мабуть, Максиму подобаються ті емоції, які тут передані – спокій, затишок і теплі мамині обійми.
 
Казка про мишачу сім’ю, яка найбільше сподобалася Святославу, називається «Різдвяний горішок». Святослав любить твори, у яких щось відбувається, просто «настроєва» поезія його цікавить менше. Тому не дивно, що з усієї збірки йому сподобався саме цей віршик, — у «Різдвяному горішку» відбувається найбільше подій.
  
У дружній мишачій сім’ї смуток – захворіло одне із мишенят. Воно не бігає, не грається, тільки лежить у ліжечку і зітхає. Мама і тато журяться, не знають чим допомогти малюкові. Але раптом уві сні мама зрозуміла — мишенятку може допомогти горішок, який висить на ялинці у людському домі.
 
Та як той чудовий горішок дістати?
Ялинка стоїть – он посеред кімнати.
От тільки горішка того ані руш —
Бо кішка пухнаста гуляє довкруж.
 
Настає час Різдва, тому диво мусить статися. Чудодійний горішок таки потрапляє до мишачої нірки і мишенятко одужує.
 
 
Завдяки віршику про святого Миколая у нас, нарешті, з’ясувалося питання про те, як Миколай спускається з неба без крил. Раніше я пояснювала, що Миколай – святий, тому крила йому не потрібні, але дітей така відповідь не влаштовувала. Тепер ми знаємо, що святий летить на «тесаних санях». Цей варіант відповіді дітям подобається куди більше. Ще у віршику згадується про відносно нову в Україні традицію – писати листи-замовлення святому Миколаю.
 
Ляльку гарненьку, шубку новеньку
Або принаймні цукерочків жменьку.
Хтось вимагає з малюнками книжку,
Хтось кошеня і комп’ютерну мишку…
 
Чесно кажучи, мені ця традиція не дуже подобається. Замовляти і тим більше «вимагати» подарунка якось не дуже чемно . Здається, ця традиція прийшла з Німеччини. Діти писали листи Миколаю, в яких розповідали про свої добрі вчинки за рік. Як нагороду за них просили подарунка. Тепер про добрі справи у листах мало хто згадує. Як на мене – краще без таких листів. Зрештою, кожна мама сама добре знає, якому подарунку зрадіє її дитина, а подарунок-сюрприз потішить дітей удвічі більше.
  
Ще у збірці є віршики про білу пані Зиму, слідом за якою ідуть вітри, завії і сніги; про веселе катання на санчатах; про теслю, у якого взимку багато роботи; про Новий рік і Різдво. Зимову атмосферу книжки і настрій кожного віршика дуже добре передають ілюстрації Ольги Кваші. Особливо мені подобається мереживо, яке є майже на усіх сторінках книжки. Воно нагадує про чарівні морозні візерунки, які бувають на вікнах узимку, додає затишку і краси.
 
На завершення процитую ще кілька рядочків із книжки, які дуже подобаються мені.
 
Виходить вечір в крисані теплій,
І сніг іскриться на сивих бровах.
А понад світом – звізда вертепна.
І Бог – предвічний, і радість — нова.
 
«Звізда», «крисаня», «Бог предвічний і радість нова» — ці слова переносять мене подумки назад, у дитинство. І викликають безліч теплих спогадів.