Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Мрії, які викликають натхнення...
Random

Мар’яна Барабаш

Читач Дзвінки Матіяш, який подружився з Мартою в «Історіях про троянди, дощ і сіль», – Мартою, яка не любить трояндового варення і хоче стати подібною до Аліси з Країни Чудес, – буде приємно враженим мріями цієї дівчинки, яка вирішила розповісти про них у своєму щоденнику. Тут 15 місяців (від квітня по червень наступного року) записів, кожен із яких містить якусь важливу подію, що трапилася в житті підлітка.

Передусім Марта мріє стати художницею і навіть приватно бере уроки у художника Карла (хоча ці досить своєрідні заняття з малювання важко охарактеризувати, як стандартний урок…). Як майбутня художниця Марта – дуже настроєва дівчинка. Лише на Миколая їй виповнилося тринадцять, і вона молодша на вісім місяців від своєї шкільної подруги Капітоліни, яка у неї «поки що одна, зате справжня», хоч вони часто й сваряться. І тому, на думку Капітоліни, пізніше почне думати про те, що колись буде дорослою і матиме власних дітей...

Практично, цей щоденник юної художниці можна сприймати, як коментарі до її майбутніх картин, які вона як знаменита художниця підписуватиме загадковим криптонімом МзвсвМ, тому що колись в Києві буде вулиця імені Святого Миколая (ілюстратор книги Наталя Пастушенко це зрозуміла найшвидше за інших, оформивши художні заставки до розділів у стилі Мартиних настроєвих пасажів). А наразі ця дівчинка з химерним настроєм і надзвичайними здібностями (бо вона є шульгою і її «права півкуля краще розвинена, ніж ліва», а також «добре розвинена інтуїція») викликає своє натхнення, заплющуючи очі і малюючи, вчиться боротися з поганим настроєм, щиросердечно зізнаючись: «Не уявляю, як інші люди живуть без натхнення. Це так нудно». Марта вірить, що «справді є такий гранат, що коли з’їдаєш його, – розумієш, що почалося доросле життя». І в пошуках цього граната вона, як та дівчинка в темно-червоній сукні з її ж малюнка, своїми фантазіями тягнеться до мрії,… наприклад, про Грузію, куди їздила її шкільна подруга і де вперше закохалася.

Від своїх настроєвих перепадів Марта потерпає передусім сама. Адже, замкнувшись у шкаралупці недовіри, сумнівів і дитячих ревнощів, вона на деякий час (від липня по січень) втратила дар малювання. Однак її химерність не заважатиме уже з перших абзаців книжки полюбити цю дівчинку, яка є, мабуть, якоюсь родичкою для Ірми з «Дня Сніговика», бо також любить золотистий колір (пригадуєте, що тиша в Ірми мала золотисто-медовий відтінок і її врятувала з лиховісного ув’язнення!?).

Дзвінчина книжка розповідає про таємницю любові, яка «пахне найсмачніше». Любов, яку через музику Баха, смак граната і запах суниць намагається зімпровізувати Дзвінка для того, щоб довести ще раз і ще раз, що такі абстракті речі, як щастя, час, мир, любов можна і треба малювати – пензлями, крейдою чи тільки простим олівцем. Любов, яка вчить сприймати іншого з його вадами і водночас не боятися казати «ні», щоб бути самим собою. Показово, що для Марти таким стимулом переосмислити своє ставлення до світу стала гра в нарди, якої її навчив син Марії (відтак, вона іншими очима почала дивитися на Макса, в якому спочатку бачила тільки невихованого хлопця).

Повість Дзвінки Матіяш адресовано підліткам. Однак і дорослі можуть знайти в ній багато цікавого (і корисного!) для себе. Адже Дзвінка вміє писати настільки довірливо просто (як, зрештою, і в інших своїх книжках) про серйозні речі (про любов і дружбу, війну і мир, виховання дітей та подружню гармонія), що мимоволі починаєш думати (і, головне, відчувати!) як тринадцятирічна дівчинка!.. А, відтак, очима дівчинки ти оцінюєш усе: від пошуку гармонії у сімейних стосунках до ще не загоєних ран «донецької війни», яка, здається, триватиме безконечно… Однак у Дзвінчиній книжці ця війна вже припинилася назавжди (Адже Марта вірила, що «є така карамелька, що коли її зісмоктати, війна відразу закінчиться»!)…

…А втім, ця книга не має віку, як і мистецтво. Бо «із музикою, картинами і віком все дуже дивно»: двадцятирічний Бах створив музику ніби у п’ятдесят, а 12-13-річна дівчинка – цикл картин, що старші за неї «років на десять як мінімум». І, дочитавши до кінця, це розумієш ще більше, відкриваючи у книжці таємницю віри з життєвого досвіду Дзвінки Матіяш... І ніяк не наважуєшся остаточно «попрощатися» з Мартою… Тому що це те саме, що розпрощатися назавжди із дитинством… З дитинством, яке триває у твоїх спогадах і снах доти, «доки мама кличе на вечерю», а «на ліжку досі сидять улюблений ведмедик, їжак і заєць», і ти, лежачи на животі, читаєш улюблені книжки і «зникаєш надовго»… І розумієш, що Марта нікуди не дінеться з вулиці твоєї душі, доки ця вулиця називатиметься іменем Святого Чудотворця.

 

Поради, які дають Марті її друзі – Марія, Поліна чи пан Карло, і стають тими гранатовими зернятками, що допомагають дівчинці подорослішати, тобто навчитися приборкувати свій нестабільний настрій:

від Марії (жінки, що мріяла стати Святим Миколаєм і тому працює у благодійному фонді):

- «Ви хвалите, і вас хвалять. Ви даєте, і вам дають. Ви забираєте, і у вас заберуть. Ви допомагаєте, і вам допоможуть. Ви брешете, і вас хтось обдурить. Рівновага є у всьому»;

- «Не треба боятися бути собою, Марто. І не треба боятися казати “ні”. Насправді ті, кому ти відмовляєш, не образяться на тебе»;

від Поліни (неймовірно енергійної та оптимістичної жінки в інвалідному кріслі, в якій Марта знайшла собі бабусю):

- «Марто, Марто, подивись на свої ноги. Вони у тебе ходять. Тому розслабся…»;

від пана Карла:

- «Ти отримаєш все, що тобі потрібно, Марто. Не бійся стукати. Не бійся шукати»;

- «Того, що минуло, не можна змінити. Можна змінювати те, що є зараз».

 

Запитання від Марти, які змушують задуматися дорослих:

- «Цікаво, чому за різдвяним столом ніхто ніколи не говорить про те, як все було насправді у Віфлеємі більше, ніж дві тисячі років тому?»;

- «Але, може, є якісь інші способи стати ангелом, ніж померти на війні?», «Може, ті хлопці [які загинули на Інститутській під час Революції Гідності] більше хотіли бути людьми, а не ангелами?».

 

                

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage