«Маленький принц» по-італійськи
Єфремова Анастасія
29.12.2016
Як би голосно це не звучало, але, коли за справу беруться письменниця Анджела Нанетті, перекладач Андрій Маслюх, художниця Анастасія Стефурак і «Видавництво Старого Лева», виходить не просто книжка – виходить магія.
Вперше український читач познайомився з творчістю італійської дитячої письменниці Анджели Нанетті у 2015 році, коли ВСЛ видало повість «Мій дідусь був черешнею». Менше ніж за два роки книжка стала улюбленицею тисячі українців. Але як багато ми знаємо про письменницю? І чи не був «Мій дідусь…» лише вдалим влученням у найсильнішу її книжку? Коли береш до рук повість «Чоловік, який вирощував комети» ‒ другий переклад Нанетті українською ‒ і не відкладаєш, поки стрімголов не долетиш до останньої сторінки, розумієш, що якщо одна книжка – випадковість, дві – закономірність.
Давно вже означилася тенденція, коли дитячі книжки часто виходять аж ніяк не дитячі. Не вірте, коли відкриєте останню сторінку з вихідними відомостями і прочитаєте, що «Чоловік, який вирощував комети» – для середнього шкільного віку. Бо ця книжка для душі, а отже, немає жодних вікових обмежень чи рекомендацій. І це найвищий письменницький «пілотаж» — написати дитячу книжку, яку відчитуватимуть на кількох рівнях перцепції і яка вмістить у собі життєву мудрість й онтологічну глибину.
На зміну маленькому Тоніно приходить Арно і не менш родинна історія. Арно живе у бідній холодній хатинці на околиці одного з гірських сел. У нього є мама Міріам, чиє волосся нагадує лан пшениці, очі – гірські озера, а коли вона танцює, то стає легкою, немов пелюстка яблуневого цвіту; є молодший п’ятирічний брат Бруно; є Ненеле, спогад про яку живе у полум’ї печі; а ще Коко ‒ найрозумніша з усіх овець. І немає батька. Арно так само, як і його молода мати, ніколи не знав свого батька. І так само, як Ненеле розповідала малій Міріам про батька Золтана, сама Міріам розповідала своїм маленьким хлопчикам про їхнього батька – Орію. Витіюваті історії, байки й напівказки – ось на чому зростали Арно і Бруно, а свого часу і сама Міріам. Красиві й натхненні історії про гарного білявого чоловіка витісняли прозаїчну й позбавлену міфологічної краси реальність Арно. Щороку незмінною вісточкою від батька залишався лист, який той начебто кожного Різдва надсилав Міріам і хлопцям, і так само незмінною залишалася мрія одного хлопчика.
До теми. Чоловік, який вирощував комети. Уривок з книги
«Чоловік, який вирощував комети» ‒ це суцільна небесна метафора. Небо, хмари, зорі, комети – ось ті константи, що тримають на собі історію. Це архаїчне уявлення про те, що, коли падає зірка, варто загадати бажання. Колись люди не могли раціонально пояснити більшість явищ. Зоряне небо вабило їх своєю незбагненністю, неосяжністю і божественністю. Саме від неба вони очікували дива і саме зірки ставали тими божественними провідниками, які в момент власного спалаху наче єднали земне й небесне. На неї, на найбільшу за тисячу років комету, так чекає Арно, щоби гаряче прошепотіти їй найпотаємніше бажання — нехай тато повернеться додому!
Ця повість увібрала у себе чимало алюзій. Перше й найвиразніше відсилання – до Маленького принца, його планети, ружі й лиса. «Комети — це справжні королеви, замріяні й щедрі, — казав той старий. — Вони надто вродливі, аби дбати про себе самостійно. Тож і гуляють небом, розвіваючи своїми розпущеними та скуйовдженими косами, і розсипають довкруги волосся — то тут, то там». Як не вгадати тут примхливу ружу, яку покохав Маленький принц. Для Маленького принца зірка – це саме та його зірка, його дім, де є єдина така ружа. Для Арно зірка – це теж дім. Дім, де танцює мама – для них і для тата.
Окрім алюзій на «Маленького принца», не відпускає ледь вловимий, проте чуже чіпкий зв'язок з творчістю Ельчина Сафарлі та його босфорськими замальовками і любов’ю органічно вплітати у сюжет родинні історії. Ненеле – людина, яка виховала Міріам і сповнила її життя хоча й вигаданими, але дуже теплими спогадами про батька і матір, яких та ніколи не знала. Ненеле пішла, «хоч Міріам знала: щоб перекинутися з нею словом-другим, досить запалити вогонь у печі й уважно дивитися, як витанцьовує там полум’я…». Згодом вже сама Міріам, у якої досі не вивітрилися казки з голови, народивши Арно в п’ятнадцять, як могла сповнювала холодну хату затишком і родинними історіями, де незмінно присутніми були всі вони – Ненеле, Золтан, Орія…
Ця книжка не лише про втрату і віднайдення, про родину як оазис тепла і щастя, а ще про мрію, якій не варто ніколи і за жодних обставин зраджувати.
«Відмовлятися від мрій не годиться, навіть якщо вони від нас ідуть. Так не можна».
Навіть коли твою мрію розтоптують, змішують з брудом, заперечують, останнє, що варто зробити, – відпустити її. Хто ми без мрій? Не більше, ніж застиглі годинники на стінах будинків, що знаходяться у дивному краю, де назавжди зупинився час, де немає ані змін, страждання, болю, ані життя. І як тут не згадати норвезького письменника Юстейна Ґордера, чия «Помаранчева дівчинка» була написана майже у той самий час, що й «Чоловік, який вирощував комети». Проіснувати все життя у законсервованому стані, не відчуваючи розпачу, зневіри, розчарувань, болю, померти або піти за мрією, приймаючи всі перипетії долі, йти, може день, а може, й все життя заради миті щастя? Щодня свідомо чи несвідомо кожен з нас робить цей вибір.
«Без мрій нам не обійтися: лише вони й надають сенс нашому життю».
Коли немає мрії, тієї зірки на небі, що вкаже шлях, життя спиняється. Але мрія, що нагадує хлопцеві Орія, потребує терпіння і віри. Чи не найголовніша думка ховається у його словах: «Якщо ти не вмієш чекати, то навіщо тобі сіяти комети?» А ще завжди слід зважати на «похибку», яка часом перевершує саму мрію. І тут ніяк не оминути вже крилаті слова героя повісті Ернеста Гемінґвея «Старий і море»: «Талан — така річ, що приходить у різних подобах, то як ти його впізнаєш? Одначе я взяв би хоч дещицю його у будь-якій подобі й заплатив би скільки скажуть». Найдивніші й найчарівніші речі трапляються зазвичай геть інакше, ніж ми цього очікували. Так і сталося з Арно – він шукав того батька, який давно його полишив, а знайшов того, хто вирощував комети.
І «Мій дідусь був черешнею», і «Чоловік, який вирощував комети» заслужено увійшли до одного з найпрестижніших міжнародних каталогів дитячих книжок «Білі круки». Це книжки, які, окрім того, що огортають неймовірно поетичними метафорами та затишком, концентрованим щастям і щемкою любов’ю, також заохочують свого читача пірнати глибше. Нанетті торкається таких тем, як цінність родинного тепла, вірність мрії й поклику серця, право бути щирим й безпосереднім, які особливо потребують бути проговореними не лише з дітьми, а й з усіма тими, хто зневірився і втратив свою зірку.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно