0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Фелікс Австрія» як ілюстрацію до теорій психоаналізу
Random

Оксана Щур, Критика

Роман Софії Андрухович вирізняється насамперед надзвичайною, ретельною відшліфованістю. Читачі та й критики не можуть не розгубитися перед цим текстом суто через власну звичку робити знижку для якости вітчизняного: молода література, молоді автори, перервана традиція, та й де б тут узятися необхідному письменницькому й редакторському вишколу.

У цьому — витоки специфічности реакцій на «Фелікс Австрію». На тлі майже всієї недавньої сучасної прози це очевидний шедевр, а в ширшому контексті —досконало побудований твір, який демонструє системний ґрунтовний підхід митця до виконаної роботи. Що з цим робити? Шукати родзинки і шершавості чи тішитися бездоганністю витвору?

Заторкнутий іще в «Меланхолійному вальсі» Кобилянської мотив інтимного зв’язку неподібних жінок, витонченої панянки й іншої, земної, тут розвинено і загострено. Служниця Стефа все життя мазохістськи-віддано турбується про панночку Адель, але водночас і змагається з нею: за батьківську любов, прихильність чоловіків, зрештою, і за дитину, яка несподівано з’являється хтозна-звідки. Саме Стефиними очима ми бачимо герметичний світ містечка на околиці Австро-Угорської імперії — авторка тут є послідовною і утримується від коментарів, ліричних відступів, напучувань і навіть післямов та передмов: масові свята, вистави, рецепти їжі та ритуали миловаріння, жіночі вдяганки й забаганки зображено тут детально і рясно, але дуже органічно. Якраз так, як мала би знати й оцінювати той світ проста мешканка, належна до відповідної «уявленої спільноти», члени якої щоранку синхронно беруть до рук газету і читають про те, що відбувається в певному просторі. (Ту ж газету, яку сто років по тому візьме до рук Софія Андрухович, щоб якомога переконливіше вибудувати художній світ роману, — і щоб ця реконструкція епохи стала мало не «енциклопедією із народного життя».)

Систему персонажів та сюжетні колізії «Фелікс Австрії» можна використовувати як ілюстрацію до теорій психоаналізу. Це вдало корелює із часом дії роману: 1900 рік, період розквіту нового методу на теренах імперії. Темна проста Стефа протиставляє себе білошкірій «рожевій панні» Адель і безтямно любить її покійного батька, якому служила із вдячністю, і повсякчас шукає собі нового чи то вівтаря, чи то ешафоту; художник Петро, який робить неймовірно красиві надгробки; хлопчик, названий на честь гасла «Фелікс Австрія», який приходить нізвідки, не говорить, а лише їсть і дивиться, а у фіналі, коли різко розплутуються всі вузли та вузлики, виявляється отією рушницею, яка неодмінно мала вистрелити: сучасний читач миттєво впізнає тут базові образи й конфлікти.

Іще одна безперечна чеснота роману «Фелікс Австрія», за яку твір має шанс отримати чи не найбільше закидів, — це зображення епохи через хронотоп провінційного містечка, цілого через мізерний клаптик. Відсутність розмаху та панорамної перспективи означає чергову втрату перманентних сподівань критики на «великий роман сучасної української прози». Утім, це краще, ніж закиди у невідповідності тексту й задуму. «Фелікс Австрія», витриманий у єдиному стилі, має досконало продуману композицію (на відміну від «Гербарію коханців» Сняданко — ще одного жіночого роману, де заторкнуто австро-угорську тему), а проблему співвідношення художньої умовности і документальности тут вирішено краще, ніж, скажімо, у «Танґові смерти» Винничука.

Ілюстрація - портал Репортер