Бути щасливими
Кожне місто чимось пахне. Місто Лідки пахне дощами. Так сказав Арсен. Щоправда, тоді Лідка ще не знала, що то Арсен. А потім він поцупив у неї книжку. Зрештою, так все і почалося.
Лідка працює в кав’ярні свого дядька («Кав’ярні на розі»). Коли в школі складали випускні іспити, вона хворіла, а коли видужала – було вже пізно. Тож дядько Роман сказав, що цей рік Лідка може попрацювати у його кав’ярні. І тепер дівчина тиждень працює кельнеркою, тиждень вчиться – займається математикою з репетиторкою. Тато колись хотів стати економістом, але в нього не вийшло, тож Лідка погодилася втілити його мрію.
Дядько Роман розказав Лідці, що вони з Арсеном колись були друзями. А потім закохалися в одну дівчину, і вона вибрала Арсена. Дядько не знає, що було потім. Лідка хоче знайти Арсена, щоб дізнатися подальші події і повернути книжку.
Арсен зустрічає Лідку на вулиці. Після цієї зустрічі вона часто його провідує. Арсен збирає забуті книжки. Він їх «рятує» від остаточного забуття. Щоправда, в досить оригінальний спосіб: забирає, краде в людей, знаходить у магазинах. У нього назбиралася уже досить велика бібліотека.
Лідка також краде книжку в Арсена – з благородною метою: хоче зблизити його з дівчиною, якій він колись цю книжку подарував і про яку говорив дядько Роман. Але виявляється, що Ілона вже померла.
Щоб повернути своєму життю сенс і подарувати знайденим книжкам нове життя, Арсен збирається заснувати бібліотеку забутих книжок, а Лідка йому допомагає. Вони нарешті щасливі! Лідка розуміє, що, хоч вона і пообіцяла татові стати економістом, вона цього не зробить. Математика не захоплює її так, як її репетиторку, а її справжнє захоплення – це книжки.
Щасливі й постійні відвідувачі кав’ярні. У їхньому житті також стаються зміни. Отець-богохульник збирає старі ікони. Поет-невдаха надрукував свою книжку і перестав бути невдахою. Мірка нарешті засміялася. А кухарка Нелька починає зустрічатися з учителем музики, якому подобається і Нелька, і її юшка. Головне, що синові Нельки, Юркові, також сподобався вчитель музики. Він навіть збирається вчитися грати на флейті.
Нам усім треба брати приклад з героїв «Кав’ярні на розі» і бути щасливими.
Арсен знайшов сенс у житті. І, думаю, у всіх-всіх є своє призначення. Можливо, ваше покликання – бути видатним спортсменом, написати книжку, яка змінить життя сотням людей, а може – створювати сімейний затишок. Та що б це не було, ми все життя до нього йдемо.
Треба здійснювати свої мрії, не чиїсь. Бо якщо робити щось не задля задоволення, а через почуття обов’язку, то ви ніколи й не дізнаєтеся, яке ваше призначення, в чому сенс вашого життя…
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно