0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Спадщина чотирьох господинь» Ярослави Зелинської-Джонсон: кулінарна книга спогадів та домашнього затишку
Random
Щоразу, перебуваючи за кордоном, гуляючи відомими та маловідомими туристичними стежками, куштуючи місцеві смаколики, мимоволі ловлю себе на думці: «А що якби мені довелось переїхати сюди на постійне місце проживання?» Далі виникають й інші підсвідомі питання, серед яких чи не найболючіше – «Наскільки довго я та моя сім’я змогли б зберегти свою українськість від неминучої асиміляції?» А й справді, що найдужче впливає на збереження національно-культурної ідентичності, коли через певні обставини опиняєшся на чужині? І наскільки готування та споживання рідної етнічної їжі допоможе залагодити гострі кути сторінки, яку треба неодмінно перегорнути для початку нового життя?
 
 
«Маленьке, чепурненьке дівча не виживе в Америці з іменем Ярослава»
 
Саме так стверджували офіцери міграційної служби Сполучених Штатів, змінюючи ім’я новоприбулої п’ятирічної українки на Глорія: 27 червня 1949 року авторка книги «Спадщина чотирьох господинь» Ярослава Зелинська-Джонсон разом із батьком Борисом (Татом), матір’ю Раїсою (Мамою) та сестрою Марією (Марійкою) прибули у порт міста Нью-Йорк у статусі іммігрантів. Рідний Любомль – районне містечко у північно-західній частині Волинської області – залишився далеко позаду, як і подорожні зупинки у лісах й селах Східної Європи та декілька таборів для переміщених осіб у Німеччині.
 
«Еміграцію моєї сім’ї до Америки проспонсорував чолов’яга зі штату Пенсильванія, що звався Гаррі Іклз, чия ферма у Ньювіллі й стала нашою першою домівкою в Америці і першим місцем роботи моїх батька та матері… Мій дідусь Василь (Дідуньо), Бабуня та тітка Ганна приїхали до Штатів за місяць і спочатку також розмістилися на фермі, що на східному узбережжі Меріленду. Мій дядечко Анатолій (Дядько Анатолій), Тітка Марія та двоюрідні брати Олег та Богдан Булавки прибули до Балтимора майже рік потому, 1950-го».
 
 
Возз’єднана родина 1952-го року переїхала на 134-ту Коллінґтон-авеню, Балтимор, до придбаного до спілки будинку, в якому плацдармом для приготування справжніх, великих вечер слугувала кухня на задньому ґанку першого поверху. «Вона була володінням Бабуні, Тітки Ганни, Тітки Марії та Мами – наших чотирьох господинь, які, приїхавши до Америки, не мали з собою кулінарних книг, але були сповнені щирою любов’ю до страв свого дитинства та пам’яттю про них… Це була та їжа, на якій вижило одинадцять чужинців на новій землі, та їжа, на якій виросло моє покоління».
 
Книга родинних рецептів та традицій
 
Хтозна, чи нотатки, які збиралися впродовж десятків років, сформувалися б в окрему кулінарну книжку, якби не величезний інтерес доньки авторки до етнічних страв і способів їх приготування, як і усвідомлення того, що ні Софія, ні інші представники четвертого покоління майже нічого не знають про те, як одна українська родина після Другої світової війни прибула до Америки у статусі переміщених осіб та як гуртом переживала перші іммігрантські роки. Власне, її написання Ярослава Зелинська-Джонсон розпочала у 2010 році, коли ще Мама та Тітка Ганна були живими, однак уже не могли згадати що і як готували понад 60 років тому.
 
 
Як завідувачка Американського юридичного бюро в Києві впродовж майже 25 років, пані Ярослава спілкувалась з місцевими господинями, котрі, як зондування українських, польських, російських, білоруських джерел, допомогли відновити і деталізувати ті рецепти, за якими сумувалось і з якими пов’язано стільки спогадів. Господиня випробовувала кожну страву по кілька разів, щоб встановити, чи вдалося впіймати пам’ятний з дитинства смак та запах. Слід додати, що для приготування страв авторка користувалася сучасним кухонним приладдям, модернізувавши рецепти їхнього приготування та зберігши назви відповідно до того, як називали чотири господині.
 
«Бабуня, Тітка Ганна, Тітка Марія та Мама були незалежними, непересічними, рішучими, працьовитими та люблячими жінками, які з грацією та гідністю пройшли стежками своїх нелегких доль. Нашій сім’ї вони залишили відвагу, що варта того, аби її наслідувати, а також чудесний кулінарний спадок, що заслуговує того, аби його не втрачати. Страви, які вони готували й які ми ділили за одним столом, є частиною нашого спільного минулого й, сподіваюся, житимуть і надалі вже як частина майбутнього нашої родини».
 
Вам може бути цікаво
Я і Конституція: навіщо потрібні уряд та парламент?
Будь еко: книжки для екологічно свідомого виховання дітей
Арундаті Рой про «Бог дрібниць» та «Міністерство граничного щастя»
Мистецтво стратегії. Путівник до успіху в житті та бізнесі від експертів теорії гри
Нейлбафф Баррі Дж.
Діксіт Авінаш К.
stary_lev Стежити
дописів читачів