0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Загублені люди віднайденої землі: презентація книги оповідань та фотовиставка Катерини Калитко
У п’ятницю, 15 вересня, у рамках 24-го Форуму видавців в кав’ярні «Дзиґа» (вул. Вірменська, 35) Катерина Калитко презентуватиме свою книгу оповідань «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки», а також представить фотороботи на виставці-аукціоні, кошти з яких будуть передані «КримSOS» для допомоги дітям кримських політв’язнів. Модеруватиме зустріч Анна Вовченко, початок – о 16.00.
 
«Земля загублених» Катерини Калитко – про те, як впливає на нас усіх і як формує долі наша (не)обрана географія. І наскільки далеко мандрує з нами та, що була для нас першою. «Багато хто прочитуватиме тут Балкани, але це тільки тонкий верхній шар, – запевняє Катерина Калитко. – Насправді тут більше України, віддзеркаленої, архетипної, побаченої в незвичному ракурсі. Наприклад, одна з центральних неназваних тем – Крим. І ще це книжка про інакшість як даність, про іншування як процес. Про майстерність і невміння із цим жити. Про те, як багато означають одне для одного люди, як вони формують і ламають одні одних. Але й про те, що для всіх є місце і ніхто не є неістотним – на те й існує Земля Загублених».
 
Центральною темою розмови стане вдячність місцям та людям: що і як позначається на особистості й робить її собою, за що цінувати і бути вдячними різним досвідам, серед чого й таким, які здаються важкими чи непотрібними. Під час презентації можна буде стати власником листівок-світлин та плакатів від Катерини Калитко, пожертвувавши будь-яку суму у спеціальні скриньки. Зібрані кошти за час виставки-аукціону будуть передані «КримSOS» для допомоги дітям кримських політв’язнів.
 
«Ця серія фото зроблена у знакових для мене місцях, віддалених одне від одного на мапі, але водночас і пронизаних дуже тонким спільним відлунням, - розповідає Катерина Калитко. - Тут є Крим, Вінниця, Сараєво, Герцеґовина й Адріатичне узбережжя - місцини, які позначали важливі моменти мого життя й формували мене, ті, де цілком могли би жити герої «Землі Загублених». Є й барикада на Грушевського - тепер, із віддалі часу, мені здається, що ця точка функціонувала як портал у тонші світи. Я загалом багато фотографую, сприймаю процес як унаочнення пам`яті, яка є водночас найважчим тягарем і найбільшим благом. Місця із фото вклали найбільше сенсів у мою Землю Загублених – і тепер моя черга їм віддячувати».