0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Троянди й виноград: 5 захопливих і корисних книжок про буденні речі
Як привчити дитину мити перед обідом руки? Як пояснити доньці та сину, котрим іще рано читати Екзюпері, що ми відповідальні за тих, кого приручили? Як сказати малечі, не вдаючись до повчань та складних термінів на кшталт «індивідуальність», що відрізнятися від інших – це нормально? Коли дорослі не знають, які слова підібрати, щоби розповісти цікаво про важливе, на допомогу приходять книжки.
 
Ганна Устинова, BOKMÅL
 
 
«Опікуни для жирафа» Оксана Лущевська, Євгенія Гайдамака
 
Подивитися на світ очима тварин цілком можливо! Це доводить маленька Оля. Шестирічна дівчинка, щякао стає опікункою жирафа. Звучить немов казкова історія? А от і ні, сюжет книги може повторити кожна без винятку родина!

На день народження Оля загадує – щотижня ходити до зоопарку. Тато Олі саме взяв відпустку, тому радо погоджується виконати бажання доньки. Однак першого дня Оля разом з татом та братом Данею замість зоопарку випадково потрапляють на Міжнародний марш на захист тварин. У натовпі дівчинка помічає плакат із ведмежам, на якому написано «Хочу до мами». Оля засмучується та зриває з окулярів оклюдер (шматочок тканини, що закриває око, допомагає вилікувати косоокість у дітей). Настрій уже не святковий: тато думає як розрадити доньку, а Оля переймається через ведмежа, яке живе без мами. Мама Олі зажди поряд, але навіть на секунду уявивши її відсутність, Олі стає страшно. Дуже страшно. Навіть якщо вона не говорить про це вголос.
 
…у стосунках із дитиною надопіка та заборони призводить до великих страхів, розмови та довіра натомість – до великих відкриттів.
Цікавим елементом у книзі є оклюдер. Дівчинка має декілька, і всі у вигляді тварин. Звірята-оклюдери милі, Оля їх любить, але протягом історії вона кілька разів зриває з ока тканину – ніби намагається таким чином краще розгледіти те, що відбувається навколо, за межами її світу. Стикаючись із жорсткими реаліями, Оля не лишається з одна – її підтримують батьки та брат. Малюють разом тварин, дивляться «Зоотрополіс», роблять нові спроби потрапити до зоопарку. Це допомагає дівчинці не відмежовуватися від своїх страхів міцною стіною. Підтримка родини виховує у Олі сміливість та впевненість у свої силах, розуміння того, що навіть одна маленька дівчинка може змінити світ на краще. Що вона й робить – разом із батьками Оля стає опікункою жирафа Джуто – мешканця зоопарку. Відтепер вони час від часу приноситимуть у зоопарк кошти на корм та відвідуватимуть свого підопічного.

Текст Оксани Лущевської та ілюстрації Євгенії Гайдамаки допоможуть дітям якомога безпечніше почати власний шлях у величезному світі, а батькам – зрозуміти: у стосунках із дитиною надопіка та заборони призводить до великих страхів, розмови та довіра натомість – до великих відкриттів. Варто задуматися. 
 
«Шафа під сливою», Аліна Штефан, Мар’яна Микитюк
 
Мірка та Аля знаходять на подвір’ї під сливою стару шафу. На шафі наклеєна інструкція: виявляється, якщо залізеш усередину, можеш потрапити будь-куди і стати будь-ким. Дівчата сміливо застрибують усередину і… починається найцікавіше!
 
Це книга про цінність знань, про те, що щодня ми чомусь вчимося – можливо, навіть того не помічаючи – але усі, без винятку, знання стануть нам у пригоді.
Вони подорожують океаном та Аляскою, перетворюються на бігових хаскі та китів, літають на дирижаблі та дельтаплані. Кайтсерфінг та байджоринг – зовсім не чудернацькі слова, а захопливі види спорту, із якими дівчата на «ти».  Якщо у «Опікунах для жирафа» авторка дозволяє навшпиньки, тихенько та акуратно, зазирнути у світ фантазій, котрі вирують у голові маленької Олі, то ця книга відразу закидає нас у подорож уявою двох читачок-мандрівниць. Невже секрет дівчаток саме у шафі під сливою? Так. І ще у читанні. Перевтілення вдаються легко, адже Аля взяла у мандри цілі стоси пізнавальних журналів – про диких звірів та рослини, дива науки та природи. Кожен рядок, що вразив дівчинку, оживає!
 
«Шафа під сливою» – це історія про те, що варто йти до своєї мрії. І невідомо – звивистим чи пологим буде твій шлях, – кожен крок наблизить до мети та додасть віри у себе. Це книга про цінність знань, про те, що щодня ми чомусь вчимося – можливо, навіть того не помічаючи – але усі, без винятку, знання стануть нам у пригоді. А ще це казка про дім – місце, у якому найзатишніше. Де сонце тепліше, сливи соковитіші. Про найкраще місце у світі, яке ми завжди носимо у своєму серці.
 
«Битися – це погано», Неле Мост, Аннет Рудольф
 
Здавалося, що може бути банальніше за фразу «Битися – це погано»? Дитина це знає змалку, дорослі тим паче. Але чому ми так часто порушуємо неписане правило гарної поведінки? І чому взагалі його не можна порушувати? Чи може, якщо дуже хочеться, то можна?.. На ці запитання письменниця Неле Мост вирішила знайти відповіді разом із ґавеням Шкарпетиком та малюком борсуком.
 
…слово має набагато більшу силу, ніж кулак, а у двобої великі м’язи та велике серце завжди перемагає останнє.
Історія розпочинається з того, що ґавеня та борсук вирішують погратися у лицарів. Вони перевдягаються та прямують до замку, який власноруч будували кілька днів. «Бавитимемось тільки ми вдвох і ніхто більше,» — домовляються друзі. І вже на цьому моменті можна робити паузу для короткої дискусії. Перед нами ситуація, що частенько трапляється у житті, – діти не хочуть ділитися своїми іграшками із іншими. Звісно, це призводить лише до сварок та бійок, але не забігаймо наперед. У замку діти зустрічають вовченя – він зачинився зсередини і нікого не хоче до себе впускати. Ще одна пауза. Тут Неле Мост показує, що чіпати чужі речі без дозволу негарно, варто спершу люб’язно запитати. Але пояснювати малюкам щось пізно. Кожен стоїть на своєму, тож маємо конфлікт, який, звісно, закінчується бійкою. Час від часу можна почути здорові думки ведмежа Едді, котрий не розуміє вирішування проблем силою: «Потрібно просто правильно підібрати слова, я так вважаю». Та правильні слова Едді не долинають до малечі, поки на допомогу не приходить мама борсука: «Хочете битися? Бийтеся доки не опинитеся у лікарні замість того, щоб гратися разом».

Книга «Битися – це погано!» вчить малюків і, де тут правди крити, дорослих теж тому, що слово має набагато більшу силу, ніж кулак, а у двобої великі м’язи та велике серце завжди перемагає останнє. І, кінець-кінцем, коли ми намагаємося бути злими, ми всього-на-всього боїмося. Страх же легше долати, коли поряд є друзі.
 
«Хто живе в тобі. Історії про мікробів, для яких ти рідний дім» Клер Імер, Марі-Ев Трамбле
 
Коли я була маленькою, то часто чула «Не бери брудні руки до рота», адже там живуть мікроби». І «Не їж фруктів, доки не помиєш», адже там живуть мікроби. І «Чисти зуби двічі на день», звісно, щоби не лишити шансу мікробам. Одним словом, змалку я уявляла мікробів величезною страшною невидимою бандою, яка псує усе, до чого торкається. Поступово я дізнавалася, що мікроби можуть бути й корисними, що тіло людини наполовину складається із мікробів, що не такі вони й невидимі – ці маленькі організми цілком можна побачити у мікроскоп. Інформація до мене приходила поступово: зі шкільних занять, газетних статей та інтернету. Я думала, що знаю достатньо, доки до рук не потрапила книга «Хто живе в тобі». Всього 50 сторінок із влучними ілюстраціями розказали мені усе можливе про мікроби, більше того – примусили їх навіть полюбити.
«Хто живе в тобі» – захоплива історія про бактерії, мікроби, бацили та грибки. У ній просто і доступно розповідається про відмінності між усіма цими організмами, їхню користь та шкідливість. Історичні факти – про Левенгука-винахідника мікроскопу та Флемінга-відкривача антибіотиків – подаються у формі оповідань (начебто мова йде про вигаданих персонажів-суперменів, а не цілком реальних серйозних науковців). І, звісно ж, красномовності додають яскраві ілюстрації! Книга насичена цікавими фактами, як-от: «У тілі пересічної людини мешкає від 100 до 200 трильйонів мікробів – тобі б знадобилося добрих 3000 років тільки на те, щоб дорахувати до 100 трильйонів, і то довелось би рахувати днями та ночами безперестанку!» Та жартами, на кшталт «Яка тема першого уроку у школі краси для мікробів? – Як бути мі-мі-мікробом».
 
Незнання породжує страх, а «Хто живе в тобі» є дієвою пігулкою і від першого, і від другого.
Клер Імер та Марі-Ев Трамбле вдалося створити історію, яка вчить, а не повчає, а, отже, є висока вірогідність того, що «Хто живе в тобі» стане настільною книгою вашої дитини. Незнання породжує страх, а «Хто живе в тобі» є дієвою пігулкою і від першого, і від другого. Книга вчить дітей відповідальності та самостійності, а дорослих – відвертості із малечею. Діти насправді здатні зрозуміти все, треба лишень підібрати вірні слова.
 
«Сова, яка хотіла стати жайворонком» Галина Вдовиченко, Христина Лукащук
 
Десь у світі існує незвична дружба – між совою та жайворонком. Надвечір сова прокидається, чистить пір’ячко та готується до нічного полювання. А жайворонок розповідає подрузі, який чудовий день добігає кінця та що нового сталося у лісі. Потім друзі прощаються – сова відлітає у ліс, а жайворонок вкладається спати. Дивна між ними дружба, адже хижачка сова може легко вполювати рослинноїда жайворонка, але ні – на друзів не полюють. Єдине, через що переймається сова, – їй нічого розповісти жайворонку про нічні пригоди, адже усе найцікавіше трапляється у лісі вдень. Тому друзі зважуються на експеримент: сова пробує стати ранньою пташкою, а жайворонок – нічною. Та задум не вдається, адже у кожного з друзів свої біоритми, своя природа, свої звички, їх складно змінити, та й навіщо? Дружити ж можна, лишаючись собою.
 
Важлива складова щастя – бути чуйним до близьких та рідних, необхідна ж складова щастя – бути чуйним до себе, свого покликання, мрій та ідей.
«Сова, яка хотіла стати жайворонком» – це історія про порозуміння, про те, що миру на Землі можна досягти, почавши із найменшого і для багатьох найскладнішого – досягти миру із собою. Текст Галини Вдовиченко гармонійно доповнюють ілюстрації Христини Лукащук, які так і кортить назвати затишними. Важлива складова щастя – бути чуйним до близьких та рідних, необхідна ж складова щастя – бути чуйним до себе, свого покликання, мрій та ідей. Цю книгу варто в першу чергу прочитати батькам. Вона допоможе пояснити дитині, що відрізнятися від інших – це нормально, а лишатися самим собою, що би не сталося, – це відкривати своє серце величезному та прекрасному, сповненому пригод, світу.
Всі ми різні – і це чудово. Сові – совине, жайворонку – жайворонкове.
Вам може бути цікаво
Літня музика поезії
Книжки, які батьки читають дітям
20% знижки на 20 книжок у відпустку
Коротка історія семи вбивств
Хлівний Анатолій
Хлівна Людмила
stary_lev Стежити
1259 дописів 23478 читачів