0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Світлана Алексієвич: «Час надії витіснений часом страху»
Фото - Ulf Andersen/Getty Images
 
Вчора, 7 грудня, лауреат Нобелівської премії з літератури 2015 року, білоруська письменниця Світлана Алексієвич виступила із традиційною Нобелівською лекцією. Зустріч відбулася у Стокгольмі  (Швеція), а свою промову під назвою «Про програну битву» письменниця присвятила темам літератури, війни та любові. 
 
Авторка розпочала промову зі спогадів про дитинство, світ, у якому вона росла та який сформував її, про перше розуміння війни і перше розуміння кохання.
 
«Наш світ після війни - це був світ жінок. Найбільше мені запам'яталося, що жінки говорили не про смерть, а про кохання», - говорила Світлана Алексієвич.
 
У своїй лекції авторка розповіла про своє бачення літератури й те, як вона сприймає людські історії, як «виливає» їх у нові книги. «Флобер говорив про себе, що він - людина-перо. Я можу сказати про себе, що я - людина-вухо. Коли я йду вулицею і до мене прориваються якісь слова, фрази, вигуки, завжди думаю: скільки ж романів безслідно зникають у часі! У темряві. Є та частина людського життя - розмовна, яку нам не вдається відвоювати для літератури. Ми її ще не оцінили, ми ще не здивовані й не захоплені нею. Мене ж вона зачарувала і зробила своєю полонянкою. Я люблю, як говорить людина... Люблю самотній людський голос. Це моя найбільша любов і пристрасть».
 
«А що таке література сьогодні? Хто відповість на це питання? Наше життя стало набагато швидшим, ніж раніше. Зміст рве форму. Ламає і змінює її. Все виходить зі своїх берегів: і музика, і живопис, і в документі слово виривається за межі документа. Немає меж між фактом і вигадкою, одне перевтілюється в інше».
 
 
Світлана Алексієвич розповіла, що у своїх творах часто звертається до теми маленької людини. «Мене цікавить маленька людина, - говорить вона. - Маленька велика людина, так я б сказала, бо страждання її звеличують. Вона сама в моїх книгах розповідає свою маленьку історію, а разом з тим - і велику».
 
Письменниця розповіла, що теми війни і страждань її хвилюють найглибше, вони супроводжують її з дитинства і протягом усього життя. Щоб відкрити слухачам частинку себе, вона зачитала кілька уривків з власного щоденника, уривків, у яких роздумує про війну, біль і смерть.
 
«Я запитувала себе, яку книгу про війну хотіла б написати. Хотіла б написати про людину, яка не стріляє, не може вистрілити в іншого, якій сама думка про війну приносить страждання. Де ця людина? Я її не зустріла», - йдеться в одному з уривків промови.
 
Авторка повертає слухача у минуле, у світ комунізму, а потім переносить знову в сьогодення, у світ, в якому колись братні країни стали на шлях боротьби. «Беру на себе сміливість сказати, що ми втратили свій шанс, який ми мали у 90-ті роки, - говорить письменниця. -  Серед варіантів, якою має бути країна, - сильною або гідною, вибрали перший - сильною. Зараз знову час сили. Росіяни воюють з українцями. З братами. У мене батько - білорус, мати - українка. І так у багатьох...Час надії витиснений часом страху. Час повернув назад»
 
«У мене три доми: білоруська земля - батьківщина мого батька, де я прожила все життя; Україна - батьківщина моєї мами, де я народилася; велика російська культура, без якої я себе не уявляю, - продовжує думку письменниця. - Вони мені всі близькі. Але в наш час важко говорити про любов».
 
 
 
Вам може бути цікаво
Класні книжки про транспорт і мандри
Даруємо знижку на книжку тижня: «Книга мого роду»
Котячі читання з Галиною Вдовиченко в Одесі та Чорноморську
«Гра в музей» від Наталії Космолінської та Ірини Магдиш, або Цікава мандрівка Львівською галереєю мистецтв
Залишок дня
«Disney» випустить новий анімаційний фільм за «Собором Паризької Богоматері»
stary_lev Стежити
дописів читачів