Микола Рябчук та Володимир Єрмоленко: перепрочитання «Лексикону націоналіста»
«Написавши десятки більш-менш наукових текстів, які в наших європейських околицях називають "політологією", я завжди мріяв переповісти все це якось простіше й дохідливіше, без холодних абстракцій на кшталт "популізм", "націоналізм" або "ідентичність". А точніше – оживити їх у конкретних подіях і ситуаціях, адже тільки завдяки їм вони мають сенс. Я звернувся до жанру есею – єдиного літературного жанру, який залишився мені після зречення прози й поезії. І який, сподіваюся, дещо від них перебрав – стиль, структуру, параболічність, відкритість/неостаточність тексту, – розповідає Микола Рябчук. – В ідеалі, есей – це чисте мистецтво, гра розуму, змагання ідей та інтерпретацій. Його мета – не довести ту чи ту істину, не утвердити нас у якомусь чіткому переконані, а радше запропонувати модель постійного сумніву й пошуку, поглиблення власних уявлень про світ і про себе в ньому. В цьому сенсі есей завжди трохи іронічний, і так само (само)іронічним зобов’язаний бути автор. Щоразу, говорячи "так", він готовий почути "але". А якщо й не почути, то промовити це "але" самому. Я не певен, що мені вдалося написати саме таку книжку – збірку легких інтермедій до поважніших барокових п’єс. А все ж сподіваюся, що більшість цих текстів будуть прочитані із цікавістю, а декотрі навіть, можливо, з приємністю».