0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Катерина Бабкіна: «Ми можемо сховатись від складних тем, але вони від цього не зникнуть»
У Львові відбулася довгоочікувана презентація «Шапочки і Кита» Катерини Бабкіної – книги про відважного 8-річного хлопчика, що бореться з лейкемією й дуже хоче бути любленим і щасливим. Головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка зустрілася з авторкою у «Львівській копальні кави», щоб поговорити про дитячу літературу, людей з особливими потребами і добрі справи. Поки дорослі книгомани цікавилися соціальною складовою книги – зібрати мільйон гривень для Благодійного фонду «Таблеточки», -  дітлахи малювали Кита, Шапочку та писали слова підтримки для онкохворих діток, що проходять реабілітацію у «Охматдиті».
 
«Два роки тому я читала у Дніпропетровську лекцію про те, як розвивати своє вміння писати, - розповіла Катя. -  Це був інтенсивний курс, і серед слухачів була дівчинка Таня, яка усі лекції просиділа в шапочці. Про Таню я знала тільки те, що вона юрист і багато займається волонтерською діяльністю. За якийсь час ми прозвали її Шапочкою... А ще пізніше дізналися, що дівчина постійно носить шапочку не для того, щоб повипендрюватися, а щоб приховати наслідки хіміотерапії. Таня боролася з раком. Попри скований спосіб життя і тяжку хворобу, Таня продовжує працювати, активно допомагає іншим, навчається, вдосконалюється і активно планує своє майбутнє. Знайомство з цією дівчиною стало першим поштовхом до створення головного героя книжки «Шапочка і Кит».
 
 
І автор, і модератор зустрічі зійшлися на тому, що у нашому суспільстві досі існує завіса, яка відгороджує нас від людей з особливими потребами й спонукає до замовчування їхніх проблем. «В якийсь момент я гостро відчула потребу поговорити на цю тему: про хворе ставлення суспільства до онкохворих людей, та й в принципі до людей з особливими потребами, - каже Катерина Бабкіна. - Радянські часи виробили звичку ховати «не таких» по медзакладах, а то й зовсім забувати про них. Натомість ми маємо відкрити очі на «не таких» - поставитися до їхніх особливих потреб з розумінням, полюбити їх». «Мабуть, ставлення до людей з особливими потребами і є тим лакмусовим папірцем, що визначає – здорове чи нездорове суспільство», - додала Мар’яна Савка.
 
Чи варто говорити з дітьми про особливих людей? Катерина Бабкіна переконана – це робити необхідно з багатьох причин: щоб вчити діток не боятися таких людей, виробляти розуміння їхніх потреб, а також розуміння того, що кожен з нас – «такий» чи «нетакий»- заслуговує на любов, дружбу та щастя. «Діти щодня стикаються з тим самим світом, що й дорослі, і було б помилково вважати, що вони не помічають проблем навколо. Чому б батькам не поговорити з малими про це, перш ніж це зробить хтось інший? Ми спілкувалися про це з Тарасом Прохаськом і я повторю цю думку знову: ми можемо сховатись від складних тем, але вони від цього не зникнуть», - резюмувала автор. 
 
 
 
 
 
Вам може бути цікаво
Знижка 20% на книги Жоеля Діккера!
Асєєв Станіслав
Гнутись, а не ламатись: історії про сильних жінок
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
stary_lev Стежити
дописів читачів