0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Де закінчується Вікіпедія і починається література: дискусія «Ліки від забування»
У рамках VII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулася дискусія «Ліки від забування. Чи може література скласти загублені пазли історії?», у якій взяли участь Таня Малярчук, Андрій Курков, Владислав Івченко та Ганна Улюра. Чому автор має привілей, коли пише на історичну тематику, та як віднайти баланс між історичною правдою та емоціями? Думками на цю та інші теми ділилися автори, у творчому доробку яких є історичні твори. 
 
За словами Андрія Куркова, успіх книжки залежить від історії, яка розказана в романі. «Якщо читач довіряє герою, він автоматично приймає реальність, у якій діє герой, – каже він. – Це допомагає читачу поринути в події тих часів, наче за допомогою машини часу. Я свідомо провокував інтерес до історії у деяких своїх романах. І наразі жодного разу питань серед аудиторії до, власне, фактів не виникало. Людська пам'ять – така ж, як і уява письменника. Вона змінюється з роками, щось змивається, фантазії стають начебто історичною реальністю, і покладатися на неї неможливо. Літературний обман – чудовий наркотик. Він не шкідливий для здоров’я, як, скажімо, інші погані звички».
 
 
«Коли я писала «Забуття», не думала про те, чи читачі мені повірять, – розповідала Таня Малярчук. – Мені було важливо самій повірити у те, що я пишу, були важливими деталі. А емоції, почуття я писала із самої себе. Тому не можу гарантувати, що вони «тодішні». Це нам найбільше заважає – зрозуміти часи минулі. Ми сприймаємо історію тільки крізь те, що вже знаємо. Даремна справа – уявляти минуле. Свого часу мені дуже заважав історичний фактаж, бо його було забагато і я потопала у ньому. Де закінчується Вікіпедія і починається література? Тоді, коли є пошуки чогось вищого, пошуки відповідей на питання «а навіщо?». Але усі деталі неймовірно важливі, вони зв’язують тебе з тим часом».
 
За словами Владислава Івченка, який, як підкреслила Ганна Улюра, дуже вільно поводиться з фактажем, текст має свої межі, перестороги і логіку. «Логіка сюжету, логіка героїв, логіка часу – це все дуже впливає на те, що і як ти пишеш, – казав Івченко. – У мене є не стільки привілеї, скільки надія, що читач сприйме час, про який я пишу. Наші персонажі – такі самі, як ми. Вони знають те, що знають у свій момент часу. Нам сьогодні легко судити героїв минулого, казати, як же вони могли вірити і відстоювати ті чи інші речі. Так само хтось через 50 років може судити нас. Розуміння цього механізму дало мені змогу зрозуміти своїх героїв і не давати їм різких оцінок, бо все не настільки однозначно. Є багато випадків, коли причин і наслідків немає. Просто це відбувається – і ти маєш з цим жити».