0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Наталя Іваничук про книгу «За стіною»: Не страшна ізоляція – страшна самотність
Нещодавно у Львові відбулася розмова з перекладачкою Наталею Іваничук, яка відкрила для українських читачів роман австрійської письменниці Марлен Гаусфгофер «За стіною». У центрі сюжету – жінка, чиє ім’я так і залишиться неназваним, яка приїжджає на відпочинок до мисливського будиночка в горах — і опиняється відрізаною від світу прозорою непробивною стіною, що наче виросла між нею і цивілізацією. Під час зустрічі Наталя Іваничук поділилась з присутніми історією свого першого знайомства з книгою, про роботу над перекладом, про різне прочитання роману, а також про те, як сучасні реалії, карантин та ізоляція вплинули на її сприйняття головної героїні та сюжет книги. Пропонуємо вам найцікавіші уривки з розмови.

Про перше знайомство з книжкою
 
У 1994- 1995 році я працювала виховницею у дитячому інтернаті в Мюнхені. Наші діти там вчилися. Я мала різноманітну професійну географію. Над нами була старша – пані Оля – напів українка, напів австрійка. Ми з нею дуже потоваришували. І от вона вперше приїхала до нас до Львова, а в подарунок привезла оцю книжку. Це було 20 років тому було. Я її тоді прочитала, вона мені страшенно сподобалась і я поклала її на полицю. Потім ми переїжджали з одного помешкання на інше, і книга десь в процесі загубилась, я не могла її знайти. Рівно два роки тому вона постала прямо переді мною на полиці. Вона весь час стояла там, усі ці роки, а я її не бачила. Напевно, вона просто вичікувала свого часу.
 
Про атмосферу книжки
 
Досить велику частину книги я перекладала минулого року на перекладацькій резиденції в Карпатах. З веранди мого будиночка було видно гори, стіну смерекового лісу, а понад лісом –  невеличка полонинка і хижина. І я одразу уявила, що головна героїня живе там, в тій хижині. Отак виходиш, дивишся і одразу опиняєшся у тому середовищі.
 
 
Про самотність та ізоляцію
 
«За стіною» у цей непростий рік стала для мене терапевтичною книжкою. Є книжки, які я перечитую дуже багато разів. «За стіною» я вичитувала п’ять разів, а потім вирішила, що досить, бо правити можна до безкінечності. Але зловила себе на тому, що я її не так заради правок читаю, як заради поринання у той світ. Ця книга дуже добре на мене впливала. Хтось мені каже, що вона психоделічна, важка, навіює смуток. Нічого подібного, я не знаю звідки вони взяли смуток, бо в мене було навпаки. Для себе я зробила висновок, що не страшна ізоляція – страшна самотність. Головній героїні книжки Марлен Гаусґофер було трішки важче, ніж нам. Бо ми в ізоляції самоізолювалися, але біля нас є наші люди, є зв’язок. А там такого не було. Вона самотня, хоча насправді й не дуже. Головна героїня створила собі свій світ: від кота, собаки, корови до білої ворони, якою закінчується ця історія. І біла ворона на обкладинці найсимволічніша.
 
Про роботу над перекладом
 
Ця книжка відразу мені дуже лягла. Хоч авторка і німецькомовна австрійка, а німецькій мові дуже властиві складні синтаксичні конструкції, тут цього немає. Я не можу сказати, що ця книга ставила мені якісь виклики технічні.  Ця книжка має незавершений сюжет. Але вона дуже вдало закінчена. Нізвідки почалося і нічим скінчилося. І історія не скінчилась. Просто у головної героїні закінчився олівець і папір. А життя, напевно, триває далі. Як воно триває далі? Чи ця стіна впала і вона повернулась до цивілізації? Чи цивілізація загинула, а вона єдина вижила?  Ця книга для тих, хто любить отакі відкриті фінали.

 
Вам може бути цікаво
Знижка 20% на книги Жоеля Діккера!
Асєєв Станіслав
Гнутись, а не ламатись: історії про сильних жінок
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
stary_lev Стежити
дописів читачів