0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Христя Венгринюк: «Кожна моя історія показує, як людина доходить до межі, і як може з неї вийти»
Письменниця Христя Венгринюк презентувала у Києві свою збірку оповідань «Народжуватися і помирати взутими». Разом із письменником Любком Дерешем вони говорили про те, чи є терапевтичними ці оповідання, що дав пережитий досвід письменниці, та які переживання породили сюжети для нових творів.
 
 
Христі властива небайдужість і дуже велика чутливість до життя. Як ти з нею даєш раду? Знаю, що події на Майдані тобі дуже боляче далися.
 
– Я не можу звикнути до багатьох реалій. Не можу загартовуватися. Не можу уявити, що деякі території вже не є нашими. Не можу зрозуміти, що вже десять років, як втратила друга. Нещодавно ледь не втратила улюблену тварину, і дуже важко це перенесла. Розумію, що це неправильно. Молюся у цей час, але не можу інакше реагувати. З цим дуже складно жити. Але з іншої сторони, щодо любовних драм — я це набагато легше переживаю. Я не можу пережити те, що не можна вже повернути — смерті. Ця тема дуже складна для мене. Це неправильно — згадувати людину, яку втрачаєш, щодня. Це перетікає в мої сни. Найбільший поштовх до творіння мені дає страх смерті близьких. Коли я була на межі життя і смерті, я не хотіла помирати, але більше мене лякала втрата близьких.
 
 
Ця книжка була написана в дуже важкий період твого життя. Я тебе застав у період відновлення.
 
– Якби не сталося того, що зі мною сталося сім років тому, я б думала, що життя жахливе і що ми переживаємо його лише так. З дитинства і до того часу я перебувала в стані хронічної депресії, коли ти живеш і не знаєш нащо. Все постійно перегорає і тремтить. Таке було в садочку, школі, університеті. Врешті ти натрапляєш на алкоголь, але він не тамує цю пустку. Я йшла до прірви від свого народження. Одного дня я не змогла жити, ходити, їсти, але мозок залишався у спокої. Це був не спокій насправді, а жах. В мене не було байдужості, я була в паніці. Лікарі почали мені колоти екстазі, щоб я могла спати. Інші ліки не діяли, тож вони почали колоти загальний наркоз. Це було нелегально. Це було великим навантаженням на серце, але це було єдиним виходом. Я завжди дуже боялася такої залежності. Є несправедливість у такій хворобі: люди втрачають зв'язок із реальністю, але не поринають у казковий світ, а навпаки у щось химерне.
 
До книжки не увійшла повість про досвід після перебування у домі для божевільних, про ломку від відмови від препаратів. Її порадив не брати редактор Сергій Осока. Вона вийде в окремому виданні. Це дуже важкий досвід. Ці наркотики дуже погані, від них у людей з'являється деменція, я дуже поялась втратити зв'язок з реальністю. Я ледве  пережила відмову від цих речовин. За словами лікарів, це було схоже на героїнову ломку. Я написала цей твір, щоб допомогти людям, які мають це пережити, або це переживали. Це важко пережити в середовищі людей, які цього не розуміють.
 
 
Найтривожніша нотка цих оповідань — втрата своїх кордонів. Короткі історії зі збірки не так просто зрозуміти. Вони не є реалістичними наративами, і це не є сюрреалізмом. Це пошуки у темній прозі. Цікаво, як відбувалося зливання реальності та творчої уяви. Хоча про книжку говорять, як про майже щоденник, але для мене це історії про геть інших персонажів, вони дуже схожі на притчі, такі трішки «наколоті» притчі. Не завжди зрозуміло, в чому тут мораль. Це наче пережитий досвід, прив'язаний до реальності. Деякі історії завершені, а деякі утворюють ефект закінчення дії препарату.
 
Я дуже сильно хотіла, щоб усе закінчилося. Найбільше тому, що хотіла дуже багато чого зробити, написати, завершити. Ці тексти залишилася на межі між безнадією і бажанням жити. Мені допомогла духовність у цій ситуації. Я записувала моменти своїх уявлень, і намагалася їх поєднувати з текстами. Наприклад, одного вечора я почула дуже яскравий шум потяга. Думала, може мені почулося. Це мене дуже насторожило. Я почала дізнаватися, чи можна поряд почути потяг. Звичайно, що ні, говорили усі. Залізниця була дуже далеко. І я дізналася про стогін землі і це чують лише дуже чутливі люди. Коли землю щось так болить, що вона починає стогнати, кричати. Ця історія лягла в мій текст. Якби це був безморальний сюрреалізм, цей текст залишався шаленою, накуреною короткометражкою, але без ідеї. Мені ж хотілося показати цю девіантність та межовість станів. Якщо просто описувати досвід вживання речовин, це може бути цікавим текстом, але далеким від літератури.
Вам може бути цікаво
«Прокрастинація», або витончене мистецтво відкладати справи на потім
Владика Борис Ґудзяк: «Сьогодні дуже важливо долати страх довірою»
«День народження ялинки»: передсвяткова читанка для дітей у Києві
5 дитячих книг, які надихають мріяти та не втрачати віри в себе
Графік роботи Старого Лева під час новорічно-різдвяних свят
Вірш дня. Костянтин Москалець
stary_lev Стежити
дописів читачів