0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Моя література має багато сакральних пластів, які навіть я не завжди можу розшифрувати»: Інтерв'ю з Христею Венгринюк
Христя Венгринюк – поетеса, романістка і художниця з Чернівців. Її літературна кар’єра розпочалася у сімнадцять років виданням прозової збірки «Катарсис» (2005). Наразі вже вийшли поетична збірка «Довгі очі» (2013) та роман «Хутір Америка» (2013), який потрапив у довгий список найкращих книг України 2013 року за версією ВВС. Її крайня книга – це збірка малої прози «Народжуватися і помирати взутими» (2018). Окрім власних художніх занять, Христя є головним редактором видавництва «Чорні вівці», яке видало багато оригінальних та новаторських дитячих книг українських та іноземних авторів у перекладі. Також письменниця пише книжки для дітей, дебютним витвором стала сімейна книга-сувенір «Легенди Чернівців від Чорної Вівці».
 
Кейтлін Ґарсія, Apofenie
 
Впродовж кількох місяців ми зустрічалися, щоб обговорити, яку роль відіграє релігія як у її літературі, так і в особистому житті. Фон нашої першої зустрічі був надзвичайним, оскільки українці отримали історичну звістку про те, що Православній церкві України було надано автокефалію Константинопольським Вселенським Патріархом Варфоломієм I. Ця нова здобута незалежність від Російської православної церкви стала дуже необхідною перемогою у війні, яка триває вже п'ятий рік, війні, яка виходить за межі бойових полів Донбасу для самої душі України.
 
Що спонукало Вас до рішення перейти в католицизм?
 
У 2010-2011 роках я навчалася на науковій стипендії у Кракові, мій гуртожиток був біля костелу в який я не зайшла жодного разу, бо їздила в православну церкву, де правили російські попи. На жаль, тоді я не розуміла великої різниці. Я не заходила в костел, бо вважала, що це не моє, я не маю права бути дотичною до цього, це чуже, хоча, насправді, це було таким рідним. Я шукала… Я була в пошуках Творця, Істини, того, хто створив для мене таку велику ласку бути Людиною, хто дав мені це життя. Хто наповнив мене радістю і любов’ю, хто дав шлях і призначення, яке маю. Я не хотіла, щоб мені сказала: «Ось, Бог, Ісус, Він створив тебе». Я потребувала справжнього знайомства з поясненнями і супроводом.
 
Пізніше, повернувшись до України, мої пошуки були дуже різними, від духовних практик, які були близькими навіть до буддизму. Але, звісно, я шукала Ісуса, бо для мене лише Він є Богом. Він вів мене за руку навіть через мої розчарування та поразки. Єдиним прихистком духовним для мене була колишня українська православна церква київського патріархату, але за довгі роки я не змогла знайти там духовного наставника. І, коли в Серці було надто багато слів, а в душі болю, я стояла перед тим самим костелом в самому центрі Кракова і просто пішла на сповідь. Це були найкращі миті мого життя, я щиро відчувала Його присутність. Наступного дня я поїхала у санктуарій святої сестри Фаустини і отримала там надзвичайне умиротворення. Більше з католицької церкви я не пішла. Поки, це найкращий вибір, що я зробила у своєму житті.   
 
Ви б сказали, що Україна – це країна багатьох релігій, оскільки з огляду на свою історію це й країна багатьох мов?
 
На жаль, католиків в Україні дуже мало, трішки більше, ніж мусульман, але християнство є настільки подібним, що я навіть не можу описати багато відмінного між православною та католицькою церквою. Звісно, та сама Біблія, Євангеліє, Трійця, звісно Ісус Христос – Спаситель. Найважливішим для мене є те, що я знайшла тут духовних наставників. Тепер я маю два дні Святого Миколая, два Різдва, два Воскресіння і всіх релігійних свят по два. Я також зустрічаю усі православні свята з моєю родиною, які поважають мій вибір. Тому, найскладніше лише пояснити людям, котрі надсилають робочі листи 24 грудня, що мені зараз точно не до робочих питань, бо саме зараз народжується Бог.
 
Що означає розкол з Московським патріархатом для православної церкви України? Ви вважаєте, що це щось, що би неодмінно трапилося, навіть якби не було війни з Росією?
 
Цей історичний поворот надзвичайно важливий, ми навіть ще до кінця уявляємо наскільки. Ми повністю відокремлюємось від російського режиму. Ми ж знаємо, що російська церква – надзвичайна політична та фінансова глиба і те, що вона засипається зараз – це диво і я рада, що світ нас підтримує в цьому. Для мене колишній московський патріархат – страшна секта політичного спрямування. Вона породжує ворожнечу до інших конфесій та релігій і диктує за кого голосувати та молитися. Мені дуже сумно, що росіяни не мають вибору, бо це найбільше, що формує їхню думку та погляди. Подібне, відбувалося в Україні. Прихожани московського патріархату не підтримували Майдан, не вважають, що Росіє є агресором і у нас війна. Все просто – це політика та гроші. Але нині стався надзвичайний історичний поворот, який повинен багато змінити. Я хочу, щоб ми ніколи не поверталися до минулих помилок. А хто далі залишається в голові та серці проросійським, то може бути прихожаном російської церкви, просто все повинно називатися прозоро і чесно.
 
Релігія є для вас публічною чи приватною справою? Хіба це не погано бути надто публічною щодо вашої релігії? Я думаю про православних священиків у Росії, які водять «Мерседес-Бенц», або телевангелістів в Америці, які живуть у мега-особняках...
 
Довгий час моя практикуюча духовність була моєю дуже приватною, дуже інтимною справою, але більше вивчаюче Слово Боже та спілкуючись з Отцями, я все частіше натрапляла на думки та підтвердження, що ми всі, хто читає Євангеліє, повинні бути, наче апостоли і передавати цю духовність іншим. Не нав’язливо, просто розповідати те, що ти знаєш, щоб допомогти іншим. Просто бути другом.
 
На жаль, щоб бути щирими, такі випадки, хоч у меншій мірі траплялися навіть в колишній українській православній церкві київського патріархату. Мені надзвичайно засмучують такі речі, тому я довго шукала, щоб знайти своє місце, де не буде цієї попівської розкоші та десятини.  Так, я знаю, що в Біблії йдеться про десятину, але я певна, що Господь мав на увазі, що ти цю десятину можеш віддати на добрі справи, бідним, нужденним, знедоленим. А, коли мова йде заплатити священику в кишеню за обряд поховання чи молитву за хворого, мені здається, в Святому Письмі йдеться зовсім не про це.  
 
Як ви узгоджуєте роль письменника з роллю Бога? Чи не створює життя і письменник? Чим вони схожі? Чим вони відрізняються?
 
У якійсь мірі, звісно, так, але це не має жодного реального значення. Єдине, що автор може впливати на читача. Під впливом однієї моєї новели, одна читачка не вчинила аборт, який планувала, вона мені пізніше про це написала. Тоді так, ми маємо якийсь божественний або ж, навпаки, вплив. 
 
Так, питання про вплив був темою постійного дебатування між такими авторами, як Сартр i Батай, особливо щодо моральних обов'язків тексту. Батай вірив у "гіперморальність" тексту, де письменник повинен розуміти глибину зла, щоб спілкуватися з читачем...
 
Якщо чесно, я не до кінця можу коментувати, що повинен автор, бо це дуже сильно різниться від того, де і коли письменник жив. Але я знаю, чого письменник точно не повинен. Автор не має права нав’язувати, переконувати чи вчити. Автор може висловлювати свою думку і, вести за собою своїх соратників та однодумців. Згадати навіть 60-90 роки ХХ століття в Україні, якби письменники не висловлювалися і не закликали за собою, то справжня Незалежність України будувалася б з ще більшими складнощами. Що, власне, відбувається і досі, бо ми досі ведемо цю боротьбу, а в противному, могли б просто бути вже у клішнях загарбника. Тобто, переводити Автора в бартівську площину «смерті Автора» для української літератури поки не можливо, якою б симпатичною мені не була його теорія.
 
Отже, який вплив має релігія на ваше писання?
 
Це вже почалося з моїх найперших писань. Серйозні твори я створювала десь з 14 років і вже тоді я мала багато духовних послань, але не могла їх ще так означати, бо зовсім мало знала.Мені духовність, щонайперше, допомагає творити. Це велике щастя і, часом, навіть, велике  випробовування мати цей дар, але я знаю, що багато інформації та ідей я отримую від Всесвіту, особливо, коли пишу поезію. Я досі не можу зрозуміти, як я написала збірку «Довгі Очі», це суцільні Господні послання. Моя література має багато сакральних пластів, які навіть я не завжди можу розшифрувати. Я не вважаю себе вибраною в цьому, просто я прислухалась до неба і почула його, а воно говорить до кожного.
 
Для мене Бог і у текстах вершитель всього, навіть, якщо про нього і не йдеться. Так, як у житті Він присутній скрізь.
 
Чи вірите Ви, що уся література походить від Біблії?
 
Звісно. Навіть наше життя. Життя кожної людини описане в Біблії.
 
Як в Біблії описується життя кожної людини?
 
Постійне читання Біблії відкриває все нове і нове перед тобою, іноді ти просто впадаєш у ступор, як же ж може бути так, щоб ти не бачив цього раніше. Ця Книга безкінечна і єдина, яку можна і треба читати все життя. Так, наше існування давно вже описане в Біблії. Навіть від важких стосунків між найріднішими і ворожнечею, які Господь демонструє в багатьох історіях. Взяти хоча б оповідь про Каїна та Авеля, де висвітлюється також страшний принцип війни, коли держави нападають одне на одного, розмножуючи ненависть та страждання, а брат вбиває брата. Чи не проживає Україна зараз те саме?
 
Чи не зраджуємо ми часом Господа і не відрікаємось від нього? Згадаймо, як Петро зрікся Ісуса перед стратою і як важко страждав після скоєного. Звісно, Ісус його пробачив, бо пробачає всіх, хто кається.
 
А пригадаймо «Пісню над піснями». Чи не така любов була для нас найщирішою, найпристраснішою? Чи не такої любові ми прагнемо раз і на все життя? Бог знає нас краще за будь-якого психолога, Він говорить до нас і хоче для нас найкращого, проте, часом, ми не знаємо, як прийняти це чи просто не хочемо прийняти…
 
Ви завжди були релігійними?
 
Так, напевно, все життя. З малечку я писала листи Богу і просила бабусю вести мене на різдвяні всенічні служби. Батьки оповідають, що я лиш навчилася говорити, то питання життя, смерті та Бога цікавили мене, як дорослу людину. Коли в початковій школі у нас помер однокласник, то для мене це стало надзвичайним потрясінням і я ще глибше намагалася зрозуміти, чому Господь так діє.
 
І це ніколи не змушувало вас сумніватися у своїй вірі? Я була дуже релігійною в дитинстві, росла в типовій ірландсько-католицькій родині, і пам’ятаю, коли батько помер, що це принесло кризу віри, яка тривала довго-довго...
 
Напевно, це один з моїх найбільших страхів розгніватися на Бога, засумніватися, розізлитися, розчаруватися. Я щиро боюсь цього, бо втрачу опору, силу і найдорожче, що в мене є. Якщо б я втратила наш вз’язок, то будучи серед близьких та рідних, почувалася б дуже самотньою. Іноді виникають питання «Чому? Сому це сталося? Чому Ти допустив це?», тоді я намагаюся розібратися і вже пізніше помічаю, що так, насправді, краще, саме так, як розпорядився Господь. Просто іноді нам не дано це зрозуміти одразу, бо нами керує відчай і наш егоїзм, що ми знаємо, як повинно бути.
 
Для вас вірити в Бога – це те ж, що і мати віру в Бога?
 
Ні, не те саме. Ми можемо казати «я люблю своїх батьків, але я ніколи до них не навідуюсь, ніколи не телефоную». Чи раді вони мати таку дитину, яка, наче приймає їх, але нічогісінько не робить, щоб показати свою причетність до них? Дитина, яка може отримувати подарунки поштою на свята, але ніколи не дякуватиме і не казатиме нічого у відповідь.  Ми всі можемо називатися віруючими, але Бог чекаю на нашу розмову з ним, якою вона б не була, веселою чи сумною. Наші батьки – є земними батьками, а в кожного з нас є Батько й Мати Небесні.
 
Вам може бути цікаво
Комплект з двох книжок "Книга мого роду"
Найновіші книжки про їжу 2018-2019 років
Даруємо знижку на книжку тижня: «Велика магія» Елізабет Ґілберт!
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
6 книг Старого Лева – серед фіналістів Премії Міста літератури ЮНЕСКО
Оксана Лущевська – про ековідповідальність та захист тварин
stary_lev Стежити
дописів читачів
Матеріали по темі
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати