0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Ернест Гемінґвей «Переможцю не дістається нічого» ─ збірка побутових поразок та розчарувань
Random
 
Переможець забирає все, зриває куш та піднімається на Олімп – ми уявляємо щасливчиків, які піднімають над головами кубки і поливають публіку піною шампанського. Третя та остання збірка оповідань Великого Гема показує весь спектр зламаних, розчарованих та втомлених людей, які так хочуть бути втішеними, але ніколи про це не скажуть.
 
Юлія Дутка, Yakaboo
 
 
Ернесте, це ж про тебе!
 
Ернест Гемінґвей лютував, коли читач казали, що бачать його у творах. Скреготів зубами, коли у мачо Нікові Адамсу шукали риси автора. Але він писав про те, що любив і добре знав: полюванння, риболовлю, човни… у його творах багато алкоголю та енергії, від яких Гем п’янів навіть на схилі життя. І писав про себе все життя. У його творах можна побачити і непрості стосунки з батьком, і образу на матір, і тугу за браком освіти, і те, що війна таки надламала красеня-велета.
 

«Тепер, коли він знав, як все було насправді, спогади навіть про найраніше дитинство стали неприємні. Щоб позбутись їх, треба про них написати. Він позбувся багатьох речей, написавши про них. Але ще зарано. Забагато людей іще живі».

 

 

Коли у вашому житті стається Гемінґвей, то щось між вами, безумовно, виникне. Ви можете полюбити його за довершеність і щем «Прощавай, зброє» або ж зненавидіти за тягучу неміч «Старого і моря», але байдужими цей чарівливий харизматичний котолюб зі звичною чаркою віскі у руці вас не залишить.
 
«Переможцю не дістається нічого» ─ збірка, видана у 1933 році, після тріумфу «Прощавай, зброє» письменникові потрібен був ще один спалах слави, міці, зірка на літературному небосхилі. Чи вийшло?
 
 
Зроби це швидко!
 
Я ніколи не належала до шанувальників коротких жанрів, мені подобається проходити з героями довгий шлях роману. Але сюжети, які викладає Гемінґвей у «Переможцю не дістається нічого», потрібно робити короткими. Тому що в них — вся іронія болю, агонія, яку не варто розтягувати. Тут мисливець за скарбами, який приплив першим, але нічого не здобув, а тільки поранився, офіціантка, з якою без жодного ризику фліртують всі і кожен, п’яничка-філософ і, певна річ, Нік Адамс, який знову переживає злигодні війни, але не втрачає маски мачо, що приросла намертво.
 
Нік Адамс не здригнеться перед лицем смерті. Він – той усміхнений Ернест, який на милицях позував в італійському госпіталі.
 

«Там було чимало таких провокаційних листівок, надрукованих, скоріш за все, якраз напередодні наступу. Тепер вони лежали, розкидані, поряд із непристойними листівками, маленькими знімками сільських дівчат, що їх поробили сільські фотографи, світлинами дітей то тут, то там, і листами, листами, листами. Навколо мертвих завжди багато паперів, серед останків цієї атаки – теж».

 

 

 

 

 
Коли уявляю Ернеста художником, то бачу, як він пише свої полотна не пензлями, а шпателем-мастихіном, дозволяючи пристрасній натурі жертвувати тонкими лініями. Інколи він здається мені скульптором, який вирізає з дерева неймовірні образи бензопилою. Хоча насправді він стояв за своєю друкарською машинкою в оточенні численних котів і шліфував-правив-викреслював і рідко залишався задоволеним своєю писаниною.
 
З кількох розчерків проступають впізнавані типажі, яких можна побачити всюди. Ви колись бували останнім відвідувачем кафе? То мали б бачити офіціантів з оповідання «Там, де чисто і світло» ─ того, що втомився і хоче додому, і того, хто дуже любить свою роботу:
 
«Ми з тобою різні люди. Річ не тільки в молодості і довірі, хоча й вони прекрасні. Мені кожної ночі не хочеться зачиняти, бо що як комусь буде потрібна кав’ярня».
 
То чи справді переможець не отримує нічого…
 
 
Пряма мова
 
«Релігія – опій для народу, він вірив у цей, той коротун зі своїм хворим животом і своєю забігайлівкою. Так, і музика – це теж опій для народу. Друзяка-мексиканець, якому і крапля вина б’є в голову, про це не подумав. Економіка теж опій для народу, і патріотизм опій для народу в Італії та Німеччині. А як щодо статевих стосунків? Опій для народу чи ні? Для деяких його представників. Для найкращих. Спиртне – ось найдієвіший опій для народу, ох, досконалий. Хоча дехто надає перевагу радіо – теж опію для народу, дешевому, з якого він щойно користав. Крім цих, ще були азартні ігри – істинний опій для народу, один з найдревніших. Честолюбство – ще один опій, як і віра в будь-який новітній вид урядування. Треба ж навпаки: якомога менше урядування, якомога менше, завжди. Свобода, в яку ми вірили, стала назвою для журналу МакФеддена. Ми вірили в неї, хоча досі не відшукали для неї нового імені. Але який він насправді – справжній, істинний опій для народу, який він? Він точно знав відповідь. Тільки вона закотилась у ту ділянку його мозку, де щовечора загоралось світло, після двох-трьох чарок; вона точно там є (її там, ясна річ, не було). Що ж то за опій? Він знав напевне. Що ж то таке? Ну, звичайно, опій для народу – це хліб. Чи пам’ятатиме він про це потім? Чи матимемо воно сенс за дня? Хліб – опій для народу….
 
Революція – це не опій. Революція – це катарсис, це екстаз, який можна продовжити тільки тиранією. Опій потрібний до і після».
Вам може бути цікаво
Місто вночі
Куручова Зузана
Бартікова Петра
Англійсько-галицьке чаювання з «Видавництвом Старого Лева»
Чому і як: книги про людську поведінку
Даруємо знижку на книжку тижня: «Шлях митця»
stary_lev Стежити
1693 дописів 39281 читачів