0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Галина Вдовиченко: «В літературі можна прожити життя, які в реальному житті прожити не можна»
Днями у Creative Woman Space у Києві письменниця Галина Вдовиченко презентувала свій новий роман «Найважливіше  наприкінці». Книжка нещодавно вийшла у «Видавництві Старого Лева». Пропонуємо вам декілька цитат про книжку, письмо як терапію, автобіографізм та складні теми у романах.
 
За цей текст я взялася неочікувано для себе. Почала писати з думкою «навіщо я це роблю», адже нікому не збиралася показувати. Але одна деталь витягувала наступну, було відчуття, що я розмотую клубок. Я думала, що пишу це лише для себе, але згодом зрозуміла, що це письмо для себе може допомогти комусь. Зараз я отримую багато відгуків від читачів про власний досвід, схожий на досвід героїв у книжці. Багато чоловіків і жінок знають, що означає бути довгий час із людиною вдома, яка хвора. Але на деякі теми, які нас занурюють в сум і жах, ми не говоримо. Ми не говоримо про помирання. Але це ж частина життя. У тих, хто залишається, починається новий етап життя. І важливо в нього увійти зі світлим сумом. І те, що було позаду, це надбання. Важливо, подякувати за все добре і пробачити, що було не так. Мені хотілося б, щоб читачі цього тексту спробували перезавантажити стосунки з дорогими людьми. Мабуть, у кожного в оточенні є така людина, з якою хочеться змінити спілкування.
 
Раніше за всіх мої тексти першою читала моя донька. Але вона сказала, що текст цієї книги не зможе прочитати. Натомість читали мої подруги. Коли я почала писати цей роман, видавництво запропонувало перевидати разом «Пів’яблука» та «Інші пів’яблука». Для цього я мала їх ще раз відредагувати. Під час редагування зрозуміла, що герої цих книжок, це ті самі герої, які є героями нової книжки. Так Галина і Віктор потрапили до роману «Найважливіше наприкінці». 
 
 
У літературі ти можеш прожити життя, які в реальному житті прожити не можна. Колись я мріяла заснувати власний журнал, але написання книжок мене від цього відволікло. Зате моя героїня Галина цей журнал заснувала. 
 
Якби я не боялася, я б навчилася водити авто. Це моя давня мрія. Але зараз у мене вже дуже поганий зір. І зараз мене це зупиняє через високу відповідальність перед іншими».
 
Піклування — це загальнолюдська функція, а не лише жіноча роль. Я спостерігаю, як люди спілкуються, їдять, як між собою взаємодіють. Пам'ятаю, як один молодий чоловік зайшов у придорожнє кафе зі своєю мамою. Він її розпитав, що вона хоче, всадовив, він за нею так ходив і розмовляв, наче з власною дівчиною. Тому немає значення, чоловік чи жінка піклується та доглядає.
 
Мої герої постійно функціонували на відстані, хоча вони й були разом. Завжди було багато роботи й друзів, і ще багато чого іншого. Коли люди бачать один одного близько, змушені говорити або мовчати разом, тоді вони і виявляють особливості характеру. Але це може бути небезпечно, якщо пара не виходить за межі власного маленького світу.
 
Мені не раз говорили, що ця книжка читається зі слізьми. Але потім настає момент очищення і бажання щось змінити. І це те, що я очікувала від цієї книжки, тому дуже радію, коли отримую такі відгуки. 
 
 
Вам може бути цікаво
Дівчина Онлайн у турне
6 книг, які врятують від осінньої депресії
Як ми приймаємо рішення: стратегічне мислення проти шаблонів
Вірш дня. Мирослав Лаюк
Книга-джойстик для родини, офісу та макроекономіки
Батько Вепр (колекція)
stary_lev Стежити
дописів читачів