Ну ось. Повернулася з поїздки до Тернополя, де мала зустрічі зі школярами. Боялась їхати. Боялась, що не впораюсь, бо який я дитячий письменник, якщо в мене лише одна дитяча книжка? І, насправді, я вже давно забула, що таке діти… Моїй доні – 19. А ще боялась, що не будуть слухати, що не знатиму, що казати, що спитають таке, на що не вмітиму відповісти… Що дітки будуть занадто малими чи занадто дорослими…

Перша зустріч розпочалася гучним багатоголосим і майже проспіваним: доо-бриии-й дее-нь. Третьокласники. І малі і великі водночас. Як не всміхнутись? А далі - відверті відкриті погляди, які з неприхованим інтересом розглядають мене та книжку, яку тримаю в руках. Вперше опинилась без модератора, який будує розмову за певною схемою. Тож починаю з простого: запитую дітей про Майдан. Питаю, чи можуть сформулювати одним реченням, що це таке. Те, що я чую – мене зачаровує. Ці дивовижні дітлахи дуже точно і чітко формулюють свої думки. Безумовно, є активніші і є такі, що воліють слухати, але й слухають вони активно…

Далі розповідаю, що початок книжки писала, надихнувшись найдавнішою колядою, в якій достеменно описано структуру світобудови в уявленні наших пращурів. Прошу дітей допомагати мені. Вони перетворюються на слух і дуже точно завершують думку. Я їм дякую за співпрацю, а вони розпливаються в щасливих посмішках…

Поволі доходимо до місця про сам Майдан. Чую, що вчителька невпевнено каже, що вони можуть малюнку не зрозуміти, але діти вже все впізнали. Вони дуже чітко відчитують суть, навіть без тексту. Вони безпомильно відповідають, чому серця в майданівців у вигляді малесеньких жовто-синіх прапорців, а серця у беркутівців чорні.

Вони затихають, коли я читаю про бій, і перетворюються на суцільну увагу, коли розповідаю, де тепер душі небесної сотні…

Мені з ними легко і… хочеться плакати.

Хочеться плакати від щастя.

Коли я писала цю казку, коли закінчувала її, коли читала у вже виданій книзі, я знала, що все закінчиться добре, що все закінчиться повною перемогою добра над злом. Та лише після отієї одної-єдиної поїздки до тернопільських діток я твердо переконана: нам все вдасться, бо в нас є вони – ті малесенькі дітлахи з великими серденьками, по вінця наповненими любов’ю.

Дякую всім, хто причетний до цієї поїздки за зустріч зі справжнім Дивом!