Змінити світ: інструкції в життєписах
Синьоок Тетяна
01.08.2018
Люди читають біографії не тільки заради кращого ознайомлення з чужими досягненнями. Як і в художній літературі, тут завжди найцікавіше те, як саме особистості вдається чи не вдається долати труднощі і що може одна людина сказати світові, аби бодай трохи змінити його.
У книжках із цієї добірки йдеться про трьох художників, фізика і медика. Кожне з видань має кілька переваг: по-перше, вони лаконічні, тому знудитися під час читання неможливо; по-друге, більшість чудово проілюстрована; по-третє, спрацьовує ідея показати видатних людей суперечливими особистостями, яким сумніви властиві так само, як і самовпевненість та впертість.
Витівки Короля-Дитяти
(«Це Далі» Кетрін Інґрем)
М’які годинники? Прогулянки з мурахоїдом по залюднених вулицях? Навощені вуса? Божевільний погляд? Із чим у вас асоціюється Сальвадор Далі? Хай що ви назвете, книжка Кетрін Інґрем додасть нових штрихів у ваші знання про художника. Він постає не лише генієм, хисту якого хочеться вклонятися, а й часом огидною людиною, чиї вчинки не можна прийняти і зрозуміти.
Щоб показати Далі повніше, авторка ознайомлює читачів і зі суспільно-мистецьким контекстом, у якому Сальвадор формувався і зростав. Тут ідеться і про поета Лорку, з яким у Далі були напівінтимні стосунки, і про світоглядні суперечки з іншими сюрреалістами, і, звичайно, про Галу – музу Сальвадора. Та все-таки найцікавіші сторінки пов’язані з дивацтвами художниками, екстравагантними витівками як у творчості, так і в побутовому житті. Експерименти в кіно (розрізання ока в «Андалузькому псі»), дизайнерські проекти (диван-губи), плекання міфів про себе, оспівування потворного, загравання з нацистами і, звісно, химерні образи на картинах – про все це авторка ненав’язливо, проте захопливо оповідає, створюючи суперечливий, але безмежно цікавий образ Короля-Дитяти.
Порожнеча суспільства в яскравих картинках
(«Це Воргол» Кетрін Інґрем)
Іще однією ексцентричною постаттю з неймовірним життєписом є Енді Воргол. Бога поп-арту, як і Далі, змальовано фрикуватим, самовпевненим, епатажним. Проте якщо мистецтво Сальвадора Далі явно не для всіх (і не заповідалося бути таким), то творчість Енді Воргола пронизана запереченням елітарності мистецтва й покликана опоетизувати буденне – хай то буде бляшанка супу «Campbell» чи пляшка «Coca-Cola». Читаючи цю книжку, я подумала, що чимало, сказати б, дурниць, стають мистецтвом, якщо ти їх робиш першим. От скажіть, як вам ідея зняти п’ятигодинний фільм, у якому головний герой просто спить? Звучить загадково, ніби мистецтво, проте дивитися нестерпно, бо присвятити п’ять годин життя перегляду такої нудоти – не такий вже й розумний крок. І це не я критикую: сам Воргол не зміг додивитися свого витвору, тож друзям довелося прив’язати митця до стільця, однак той виплутався й утік.
До теми. Купити книжку «Пригоди в оргазмотроні»
Утім, якщо говорити про поп-арт, то тут все серйозніше, адже саме устами Воргола порожнеча американського суспільства ХХ століття заволали яскравими обгортками. І хоч проекти Енді часом більше обговорюють, аніж сприймають, без його внеску уявити сучасне мистецтво неможливо.
Прочитати книжку про Енді Воргола варто не тільки тому, що він має лемківське походження, а насамперед тому, що історія його успіху яскрава й стрімка, тож не може не надихати.
Насправді не шаленець
(«Це Ван Гог» Джорджа Роддама)
Він відрізав собі вухо, але не був божевільним у творчості. Ван Гогу важко давалися стосунки з іншими, натомість йому вдалося віднайти свою мову в живописі, за який, до слова, взявся досить пізно – аж у 27 років. Про Ван Гога існує багато міфів, що й не дивно з огляду на статус одного з найвідоміших художників світу. Менше з тим, щоб прокласти дорогу до свого сприйняття цієї постаті, читачеві варто починати з життєпису майстра, побродити з ним вулицями Парижа й стежками Провансу, почитати листи до любого брата Тео й спробувати побачити світ очима Вінсента.
Видання «Це Ван Гог» уможливлює цю інтелектуальну пригоду, а дивовижні ілюстрації Слави Герасимович роблять її естетично довершеною.
У дорозі до пізнання Ван Гога читач не тільки завмиратиме над непоміченою досі красою сонячних і похмурих пейзажів, а й відчує біль бідності, страх самотності й укотре зачарується вічною загадкою творчості.
Фантазер, що привів людство до нової реальності
(«Мої винаходи» Ніколи Тесли)
Бездротовий зв’язок, радіопередавач, генератор змінного струму – це ті винаходи, без яких сучасне людство годі уявити. До всіх цих чудес винахідництва долучився Нікола Тесла – фізик-мрійник, на честь якого названо компанію ще одного технобезумця, Ілона Маска. Власне, ось цей дух наукового авантюризму, випещеної ідеї месіанства і об’єднують дві постаті.
Автобіографія Ніколи Тесли називається «Мої винаходи», але винаходи, їхня мета і функціонування тут вторинні. Передусім ця книжка про самого науковця, його спосіб мислення і світогляд. Перед читачем постає не «серйозний» винахідник, а фантазер-містифікатор свого життєпису, який, окрім справжніх досягнень, розповідає про купу небилиць, вочевидь, щоб створити на згадку нащадкам химерний, яскравий образ себе. І це вдалося. Відповідно до тексту, юний Нікола десятки разів опинявся за крок до смерті, але його розум і винахідливість завжди ставали в пригоді. Наприклад, якось Нікола врятував сусідів від пожежі, адже почув підозрілі потріскування у їхньому дому (тут став у пригоді неймовірний слух). Або Нікола присягається, що мав зір кажана й міг розрізняти предмети на відстані в цілковитій тьмі… Усі ці й інші химерні історії витворюють образ вигадника, якому вдалося втілити свої найсміливіші ідеї, щоб змінити світ назавжди.
«Англійський хірург»
(«Історії про життя, смерть і нейрохірургію» Генрі Марша)
«Англійський хірург» – це документальний фільм про візити британця Генрі Марша до України. Саме завдяки стрічці про страхітливе становище української медицини в царині нейрохірургії дізнався цілий світ. Однак, одного разу приїхавши сюди, Генрі Марш вже не зміг не повертатися. Про Україну Генрі згадує і в книжці мемуарів «Історії про життя, смерть і нейрохірургію», і в збірці розповідей «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга». Автор вражає відвертістю, адже без прикрас показує, як лікарі переживають смерті своїх пацієнтів, як дають раду з колосальною відповідальністю за їхні життя. Під сухими заголовками-назвами діагнозів Генрі Марш розповідає історії людей, і в цьому калейдоскопі щасливих і трагічних висновків пише про себе не як про вершителя доль, а як про людину, що сумнівається, помиляється, проте прагне змінити життя інших на краще.
До теми. Купити книжку «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга»
Особливо цікавими (я б сказала, моторошно цікавими) є сторінки про Україну. Коли понад двадцять років тому Генрі Марш приїхав сюди, становище української нейрохірургії вразило британця безпросвітністю. Напівлегальним чином Марш проводив консультації й оперував людей. У книжці, зокрема, описано складну і в результаті успішну операцію з видалення пухлини в мозку золочівського хлопця Мар`яна, якому довелося переживати хірургічне втручання у свідомому стані: так лікар краще «бачив», як працює мозок.
Попри те, що читати книжку важко, особливо в частинах, де автор повідомляє пацієнтам про їхню неминучу смерть, після її закінчення погляд на лікарів змінюється. Незмінним лишається почуття страху через невиліковні випадки і захоплення людиною, яка самовіддано працює на те, щоб схилити шальки боротьби на користь життя.
Шукаєте книги про успішних людей? Запрошуємо переглянути кілька варіантів за посиланням
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно