Як екскаватор Ека зняв із неба зірку. Уривок із книги Вікорії Амеліної
12.08.2021
«Кожен у цьому світі має свою історію»,— так починається дитяча книга Вікторії Амеліної в художньому оформленні Олександра Шатохіна «Е-е-есторії екскаватора Еки». Навіть з екскаватором може статися безліч цікавих пригод. А тим паче з таким непосидючим, як Ека!
У дитячій новинці від Старого Лева — 9 захопливих е-е-есторій про пригоди, в які потрапляв головний герой. Сьогодні Старий Лев попросив Еку поділитися однією зі своїх розповідей. Про дуже яскраву зірку і дівчинку, яка врятувала небо.
***
Е-е-есторія Еки №3
Про зорі та Марійку
Про зорі та Марійку
Е-е-е... Ви, звісно, знаєте, що вночі на небі видно зірки, а вдень — не видно?
Усі екскаватори люблять зірки. Принаймні такі романтичні екскаватори, як я.
Тож я потягнувся своїм великим ковшем до неба і — зачепив малесеньку гарну зірку. Зірка зойкнула. Та я подумав — це з радості.
Настав ранок, небо посвітлішало, й зірки стали невидимі. Тож ніхто й не побачив, що одна зірка зникла. Ніхто не помічав її зникнення цілий день.
Зірка колихалася у великій банці з-під грушевого компоту в мене на підвіконні. Точнісінько як груша. Увечері я дивився футбол і тільки іноді милувався зоряним сяйвом. Потім до мене прийшли друзі, мотоцикли й підйомні крани. Про зірку я, якщо чесно, забув.
Страшно подумати: вона могла б так і загинути в банці. Я ж її навіть не годував. Я не знав, що їдять зірки.
Але тієї ночі всі вчені-астрономи зібралися, аби спостерігати якусь іншу важливу зірку — з хвостом. Такі хвостаті зірки, здається, називаються котометами. Чи все-таки кометами?
Хай там як, про хвостату зірку-комету тоді всі зовсім забули. Щойно вчені-астрономи поглянули у свої телескопи, вони помітили: на небі чогось бракує.
Що тут почалося! Футбольний матч перервав екстрений випуск новин. Виявилося, що навіть така малесенька зірка, як моя, може бути дуже важливою. Її всі шукали.
Скажу чесно, я не знав, що робити. Тож так і сидів перед телевізором із банкою, в якій колихалася зірка.
Раптом задзвонив телефон.
— Еко, це ж ти взяв зірку? — суворо запитав голос у слухавці.
Це був голос Марійки — дівчинки, яка знає, як я люблю зірки. Її мама досліджує космос. І Марійка щовечора дивиться з нею у телескоп.
— Будь ласка, Еко, — сказала Марійка, — хапай зірку і вези до астрономів. Мама каже, що все ще можна виправити!
— Гаразд, — відповів я.
А тоді подумав: повішу-но я зірку на місце сам. Ніхто й не дізнається, що це я її брав.
Я взяв і повісив зірку на небо. Над своїм будинком — щоб вона була поруч.
Що тут почалося! Учені в новинах казали, що зникла зірка з’явилася ― але геть не там, де була завжди!
Телефон задзвонив знову.
— Еко, ну що ти накоїв? ― сказала Марійка. ― На небі виникло нове сузір’я. Сузір’я Екскаватора! Але сузір’я Великої Ведмедиці, яке було споконвіку, ― немає! Люди бояться, що так починається кінець світу.
Та я ж просто не знав, що кожна зірка має своє місце.
Одне слово, довелося таки їхати до астрономів. Вони підтвердили все, що сказала мені Марійка. І те, що всі зірки пораховані, і те, що в кожної є своє місце. Люди склали їх у сузір’я, а астрономи виміряли між ними відстані.
Учені показали, куди повісити мою зірку, щоби на небі знову був порядок.
А ще я перед нею вибачився. Мені пощастило — зірка мені пробачила і заговорила зі мною. Навіть спитала, який рахунок у матчі — тому, який я дивився, поки вона нудилася у банці. Виявилося, що зірки часто дивляться земні ігри. А часом і грають самі — коли їх ніхто не бачить.
Не біда, що в небі знову немає сузір’я Екскаватора. Марійка навчила мене впізнавати Велику Ведмедицю, яка нагадує мій ківш. І тепер коли, втомлений від копання, я їду з роботи, то дивлюсь угору і згадую Марійку та добру зірку, яка теж любить футбол.
Люди з усіх усюд досі дякують мені за порятунок світу. Та дякувати треба Марійці.
Ця дівчинка врятувала небо.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно