Vive la France: французькі романи
Харлан Ганна
26.08.2020
Літо складно уявити без відпустки та подорожей. Цього року повноцінні мандрівки значно ускладнені через карантин, та все ж не варто засмучуватись. Адже літературним подорожам ніякі перешкоди не стануть на заваді: ні закриті кордони, ні негода... Ми вже розповідали про захопливі книги, які знайомлять читачів з Америкою, Азією та Європою. Сьогодні ж пропонуємо глибше зануритися в літературу Франції та більше дізнатись про твори сучасних французьких авторів.
«Діти їхні» (Ніколя Матьє)
Французька провінція – це не лише лавандові поля Провансу, а й деіндустріалізована Лотарингія. На теренах цієї «землі згаслих доменних печей» розгортаються події напівавтобіографічного роману Ніколя Матьє, український переклад якого нещодавно вийшов друком у «Видавництві Старого Лева».
«Діти їхні» – відверта й до болю гостра історія дорослішання та краху ілюзій кількох підлітків епохи «втраченого покоління» на тлі занепаду міста, що постраждало внаслідок глобалізації. Криза, бідність та масове безробіття давно стали звичними словами для жителів депресивного Аянжу, у повітрі якого витає «відчуття загальної поразки, змарнованого життя». Найбільша мрія підлітків – вирватися з цього похмурого, зашкарублого світу, де немає інших розваг, крім алкоголю і наркотиків. «Надто швидкі, надто молоді та надто безсмертні», вони готові на все, щоб не повторити долю старшого покоління:
«Їх єднало подібне дозвілля, однакові зарплати, однакова непевність щодо власного майбутнього, а особливо стриманість, що не давала згадувати про справжні проблеми: життя, що продовжувалося майже попри їхню волю, день за днем у цій покинутій дірі, звідки вони хотіли поїхати, існування, подібне на існування їхніх батьків, повільне прокляття. Вони не могли визнати цієї вродженої хвороби суворого повсякдення».
Прототипом Аянжу стало лотаринзьке місто Епіналь, яке є малою батьківщиною Ніколя Матьє. Роман «Діти їхні» є другим у творчому доробку автора. 2018 року він був відзначений Гонкурівською премією – найпрестижнішою літературною нагородою Франції.
«До краси» (Давід Фоенкінос)
Один з найбільш успішних письменників Франції, лауреат Гонкурівської премії 2014 року Давід Фоенкінос вміє писати простими словами на складні теми. Письменник вдається до хворобливих сюжетів і вміє передати всю гамму емоцій, які відчувають звичайні люди. Його твори читаються на одному подиху, але залишають тривалий посмак.
Центральною темою нового роману Фоенкіноса «До краси» є цілюща сила мистецтва. В ньому йдеться про Антуана Дюріса – чоловіка, який відмовився від кар’єри науковця заради посади музейного доглядача. Усвідомлюючи, що «одного дня прийде час віднайти своє життя», він вдивляється в портрет Жанни Ебютерн роботи Амедео Модільяні:
«Для Антуана споглядання краси було ліками від потворності. Він завжди таким був. Коли йому було погано, він ішов до музею. Щось прекрасне залишалося найкращою зброєю проти крихкості».
Однак краса, розради у спогляданні якої шукає Антуан Дюріс, виявилась неспроможною врятувати одну з його студенток. Що спонукало Каміллу Перотен зробити відчайдушний крок? Чому Антуан почувається винним в загибелі дівчини та чи знайде він у собі сили жити далі?
«Саме час знову запалити зірки» (Віржіні Ґрімальді)
Ця новинка «Видавництва Старого Лева» – легка й водночас зворушлива історія про те, що вихід можна знайти навіть із безнадійної ситуації. Життя Анни складно назвати щасливим. Працюючи з ранку до ночі, вона ледве зводить кінці з кінцями та не може порозумітись зі своїми дочками.
Одного дня Анна втрачає роботу та зважується на авантюру. Безробітна мати-одиначка вирушає з дітьми до Скандинавії, щоб побачити полярне сяйво, розвіяти прах дідуся і спробувати врятувати родину.
Цікаво, що права на екранізацію цієї книги були викуплені ще до її публікації. Авторкою життєствердної новинки є відома письменниця Віржіні Ґрімальді, яка входить до ТОП-10 найбільш комерційно успішних письменників Франції. Її твори сповнені душевним теплом, дарують надію на краще, повертають віру в дива та нагадують про прості істини, які так легко загубити в гонитві за матеріальними благами.
«Чекаючи на Боджанґлза» (Олів’є Бурдо)
Після публікації «Чекаючи на Боджанґлза» Олів’є Бурдо прокинувся знаменитим. Доведений до відчаю письменник, який тривалий час не міг знайти видавця для свого дебюту, всього за 7 тижнів написав книгу, що стала справжньою літературною сенсацією. Твір, який забезпечив автору визнання критиків та порівняння з класиком французької літератури Борисом Віаном, було перекладено понад 30 мовами світу.
Кружляючи в танці під «Mr.Bojangles» Ніни Сімон, батьки головного героя розділили одне божевілля на двох. Та насправді безтурботна атмосфера вічного свята й дивацтва персонажів приховують значно більше, ніж зневагу до буденності.
«Чекаючи на Боджанґлза» змусить нестримно сміятись і гірко плакати водночас. Це проза, але настільки витончена й поетична, що нагадує музику:
«Та музика направду була просто безумною – і веселою, і сумною водночас, від неї матір входила в такий же стан. Пісня грала довго, але завжди закінчувалася якось аж занадто скоро…».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно