0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Вітер із Криму: 4 книжки з атмосферою півострова
Ось закінчився іще один сезон, коли замість милуватися кримськими краєвидами, пірнати зі скель у море і вдихати солонувато-ялівцевий аромат кримського вітру, нам лишається лише згадувати про те, яким ми його пам’ятаємо, і сподіватися, що невдовзі він знову стане вільним від чужинців. І читати книжки, які дарують відчуття неповторної атмосфери Криму.
 
«Кримський інжир» («Видавництво Старого Лева»)
 
«Кримський інжир» – це антологія, до якої увійшли найкращі твори-учасники однойменного письменницько-перекладацького конкурсу. Вони надзвичайно різноманітні за стилем, темами, післясмаком, який залишають, і акцентами, які розставляють.
Деякі написані українською, деякі – кримськотатарською, причому як у кириличному її варіантні, так і латинкою. Спільне у них – це Крим, півострів, який ввібрав у себе пульс моря і шепіт старих гір, смак інжиру й кизилу, запахи лаванди і ялівцю. Для авторів цих текстів Крим – це любов, з якою розлучили, дім, який (майже) відібрали, земля, яку зайняли чужинці.
 
У цій книжці поєднуються, здавалося б, зовсім несхожі тексти, як-от медитативна, лірична маленька повість «Вітер по краю повік» чи вкрай реалістична (і від того особливо болюча) замальовка про першу після окупації й анексії бізнесову поїздку до Криму. Для когось із авторів голос Криму звучить як поклик землі обітованої, для інших – як сигнал-попередження про те, що ця земля стала місцем небезпеки. Але (і це важливо!) у кожному із випадків йдеться про автентичний Крим, батьківщину киримли, домівку кримських татарів. І їхні культурні коди проступають крізь тексти, які належать як кримськотатарським, так і українським авторам. Разом усі ці мотиви, історії, голоси сплітаються у яскравий килим із химерним візерунком, у якому, все ж, переважають барви суму, туги й болю. Вірю, що лише поки що.
 
«Кримський інжир» – це не стільки книжка для читання, скільки культурний явище, міжкультурний (ба навіть міжмовний) діалог між літераторами таких різних, але таких близьких (і не лише через географічне сусідство) народів. Це перший плід важливої розмови між українцями і кримськими татарами, яка, сподіваюся, триватиме і далі.
 
«Дике літо в Криму» Зірки Мензатюк («А-ба-ба-га-ла-ма-га»)
 
Як розповісти дітям про Крим – так, аби вони бодай уявили його атмосферу? Письменниці Зірці Мензатюк це вдалося завдяки поєднанню пригод, лаконічних і яскравих описів природи та історичного бекґраунду. Своїх героїв – підлітків Наталочку і Северина – разом із батьками вона відправляє на «дикі» канікули у Криму, з проживанням у наметах у горах над морем. Непростий «польовий» побут спершу дратує дівчинку, але ближче знайомство з неповторними краєвидами та однолітками Асіє і Абдюлем закохують Наталочку у Крим, з його кипарисами, скелями і давніми легендами. Разом із новими друзями дівчина береться відшукати давню реліквію, яка належала кримськотатарській нареченій. Тим паче, що хтось невідомий постійно підкидає координати, за якими слід шукати скарб.
 
Для категоричного пластуна, галичанина Северина ця мандрівка принесе іншу цінність. Розповіді дорослих вщент розібють виплеканий народними думами і підручниками з історії стереотип про те, що татари були «одвічними ворогами» українських козаків. Адже хлопець з’ясує, що впродовж багатьох століть воїни-татари з Криму були надійними союзниками запорізьких козаків у боротьбі з завойовниками, а між нашими народами набагато більше спільного, аніж він вважав.
 
Шарм, чар і красу півострова та культури кримських татар «Дике літо в Криму» передає настільки живо, що читачам неодмінно хочеться заночувати під яскравими кримськими зорями, завітати у ресторанчик до Рустама на каву й чебуреки і на власні вуха почути не лише чарівні кримські легенди, а й моторошні й заворожливі розповіді про Сюргюн, найбільшу татарську трагедію.
 
«Кримськотатарська кухня» Олена Соболева («Їzhak»)
 
Насправді відчути Крим на смак, дізнатися про традиції кримськотатарської кухні і спробувати відтворити «саме той» смак чебуреків, якими ви ласували у чайхані в Бахчисараї допоможе ця кулінарно-культурна книжка Олени Соболевої з красивими й апетитними ілюстраціями Мирослави Павлик.
 
Ви дізнаєтеся про кримські аналоги весільних короваїв – обрадові калачі та «золочені півні», або ж теллі хораз, навчитеся готувати молочний цукор і шербет, варити варення із кримських слив, зелених волоських горіхів і трояндових пелюсток і дізнаєтеся, які рецепти кримські татари бережуть віддавна і як вони змінилися та чим доповнилися у ХХ столітті внаслідок депортації.
 
Ця книжка – не просто перепис традиційних рецептів, а масштабне дослідження про кулінарні вподобання і традиції кримських татар. Безперечним її плюсом для широкого кола читачів є утилітарність: завдяки зібраним тут рецептам кожен може приготувати найрізноманітніші страви. Але водночас вона містить чимало цікавої інформації про святкові і буденні звичаї киримли і, по суті, є яскравим результатом наукових досліджень кандидатки історичних наук, старшої наукової співробітниці відділу культурологічних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства Олени Соболєвої.
 
«Після Криму» Світлана Поваляєва («Видавництво Старого Лева»)
 
Для Світлани Поваляєвої, як і для багатьох інших українських митців, світ поділився на «до» і «після» Криму-2014: той Крим, який «до», пахне домом, той, який «після» – димом війни. 
 
Але поетичний голос Світлани настільки впізнаваний, що, читаючи ці пронизливо-щирі і жорстоко-чесні рядки, розумієш: так сказати могла би тільки вона.
 
У цих поезіях справді багато війни, і війну поетеса зовсім не романтизує. Війна «пахне розталим снігом, кров'ю і гноєм». Світлана Поваляєва пише про реальні речі, які для більшості людей звучать не дуже поетично. Але, хоч вона ніколи не римує «любов» і «кров», у її віршах вони часто живуть поряд. Бо хіба не з любові ці чоловіки і хлопці йдуть на фронт і зрештою бережуть цей простір, поки їхні побратими сплять?
 
між війною і миром
обираю море
море
ніколи не буває на боці війни
 
Тому у збірці «Після Криму» (яка, до слова, стала першою поетичною збіркою письменниці після семи прозових книг, а отже, зібрала найкращі поезії) – не тільки про війну, а й про мир. Про ті дні, коли не мислилося категоріями війни. Про зірки і ватру, про мокрий пісок і кавуновий сік, про дівчинку в косусі і про «Купідон». І про це ніжне-бентежне «Пильнуйте, кому ви даруєте свої дотики», яке так важливо пам’ятати, коли літо, море і любов.
 
Вам може бути цікаво
Комплект з двох книжок "Книга мого роду"
Найновіші книжки про їжу 2018-2019 років
Даруємо знижку на книжку тижня: «Велика магія» Елізабет Ґілберт!
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
6 книг Старого Лева – серед фіналістів Премії Міста літератури ЮНЕСКО
Оксана Лущевська – про ековідповідальність та захист тварин
stary_lev Стежити
дописів читачів