Вірш дня. Світлана Поваляєва
23.03.2018
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
* * *
це зазвичай стається між тактами на початку весни
коли гострий північний вітер вишкрябує прояснілі вулиці
нам здається що ось нарешті справджуються сподівання мрії
бажання і віщі сни
що легені заповнюють небо а небо — легені а стіни і стелі більше
не тиснуть на череп
і простір уже довкола не скулюється
що скасовано всі нескінченні зимові облоги знято всі
риштування і протизаконні будівельні паркани
що все нарешті скінчилося і вже ніхто нас не змусить брати
участь у перегонах
виборах іспитах
тестах та інших безглуздих змаганнях
нарешті гірські потоки змивають нас в море геть від вершин
перемог і самотності —
в бухти спокійні й теплі як ванна
й всі зустрічні істоти у наших серцях наче в дзеркалі —
рідні довершені бездоганні
о сьомій пі ем іще світло
балкони кав’ярні паби розбризкують вуличні барви
немов секреторні залози винесені за дужки
умовностей тіла і розуму
звичні як давні мозолі маршрути розвіюються мов інверсії
минають наче вторинні симптоми
ми зауважуємо що розмови вже не вимірюються розділовими
знаками і синтаксичними позами
звуки паузи лампочки сонячні зайчики ноти і випадкові
спектри на цеглі
ми
якщо тільки захочемо
якщо тільки згадаємо —
розшифруємо ввечері вдома
Світлана Поваляєва, із книги «Після Криму»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно