Вірш дня. Остап Сливинський
Сливинський Остап
24.09.2020
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
То була для нас ризикована іграшка:
стати біля самого краю лісу і крикнути туди щось образливе,
а тоді бігти, не озираючись.
Потім біг відлунював навіть у сні — простий танець
світу,
який присідав і випростовувався в нас перед очима, скидаючи
в русі кілька пожовклих листків.
І треба було заглушувати власні кроки, тому ми насипали
повні кишені дрібних ключиків і монет,
і голосно брязкали, біжучи — недорослі
кентаври з головами в тіні й п’ятами у яскравому світлі,
у бризках води, яка була на нашому боці, — ми тікали
й розхлюпувались,
як повні по вінця склянки на столі,
де танцює хтось дуже великий.
Остап Сливинський, із поетичної збірки «Зимовий король»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно