Вірш дня. Оксана Куценко
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Золотоволоско, твої коси темнішають.
Це зимовий мінімум, приписаний лікарями:
Підігріті молочні коктейлі і шипшиновий чай,
І короткі прогулянки піші.
Ти видужуєш, але все ускладнюється,
Коли кваплять вирости із найсолодших снів,
Коли хочеться так заснути увосени,
Щоб збудитися під весняним водоспадом.
Коли вітер з моря, важкий від солі й дощів,
Примерзає до щік і притлумлює світло чола,
Ти чекаєш від неба лише веселки і лагоди,
Що воно почує, і тобі пощастить
Обігріти і нагодувати рибини долонь,
Їхнє срібло тонке, коли повна зійде вода,
Ти босоніж ступиш у мілину й принади
І втечеш із полону
У краї, де в горлі баклана кричить весна,
Сонце пізно закочується за причал.
Золотоволоско, твої змаліють печалі,
До мурашки, невидимої з вікна.
Вистачатиме моря, човнів та чужих імен,
Чорна галька ночі ховатиметься в прибої.
Я молитимусь, аби ти залишалась такою,
Золотою,
Не лише до наступного рівнодення.
Оксана Куценко, із поетичної збірки «Лялечки»
Фото - Mariam Sitchinava