Вірш дня. Мирослав Лаюк
Лаюк Мирослав 02.07.2020
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
У мене було зайве ребро —
я віддав тобі його,
у мене було царство — я віддав тобі половину,
у мене було щось таке, що я віддав цілком,
у мене було Серце — але воно
ніколи мені не належало:
як хліб не належить маслу, як Троянда не належить руці,
як Втрата не належить словам. Серце,
що у власності Форми, стукає мені, стукає —
як хтось, кого закрив у темній кімнаті, —
навмисно чи випадково.
Серце я називаю ключем,
коли забуваю ключі і заводжу машину,
скрутивши дротики замка запалювання.
Серце — так само поцілунок, грушевий льодяник.
Серце називаю поцілунком, коли крізь губи чути
стукання іншого Серця. Серце —
я витягаю з грудей і запихаю в кишеню,
коли неможливо витримати, —
а воно замащує новісінькі сині джинси
і стукає мені, стукає.
Мирослав Лаюк, із поетичної збірки «Троянда»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно